Книга дивних нових речей
- Автор: Фейбер Мишель
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Віват
- ISBN: 978-617-690-977-4
- Переводчик: Олег Лесько
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Книга дивних нових речей». Краткое содержание книги:
— А ви непогано нахвалюєте місцеву їжу, — зауважив Пітер, — як для того, хто відмовляється її споживати.
— Звісно, Муні їсть її, — сказав Русос. — Він обожнює бананові оладки.
— Вони смачні, — чмихнув Муні. — Але я намагаюся не звикати. Волію харчуватися справжнім.
— Але хіба ж це не дорого? — запитав Пітер. — Якщо їсти й пити лише... гм... імпортоване?
— Ще б пак, проповіднику! Я поглинаю справжню колу такими темпами, що заборгував АМІК уже, думаю... тисяч п’ятдесят баксів.
— Запросто, — підтвердив Русос. — За колу і ще за «твінкі»[16].
— Збіса правда! Які ціни деруть ці кровожери за «твінкі»! Чи за батончики «герші»! Кажу тобі, не був би я такий згідливий на вдачу...
Муні підсунув свою порожню тарілку до Пітера.
— Якби не з’їв усе, я показав би тобі ще дещо, — сказав він. — Ванільне морозиво з шоколадною поливою. Ванільна есенція та шоколад привезені, поливка, напевно, з білоквіту, а ось морозиво... морозиво — це вже чистісінька тобі ентомофагів. Ти розумієш, про що я кажу?
Пітер поміркував якусь мить.
— Ні, Муні, я не розумію, про що ви кажете.
— Комахи, старий. Комашине морозиво, личинкова начинка.
— Дуже смішно, — промимрив Русос із повним ротом і заходився далі жувати, але вже з меншим ентузіазмом, ніж раніше.
— А ще вони роблять смачнющий рисовий десерт — ніколи не повіриш, із чого — із хробачків.
Русос відклав свій сандвіч.
— Муні, ти мій приятель, і я тебе дуже люблю, але...
— Ну ти ж розумієш, це ж не якісь там брудні хробаки, — пояснив Муні, — а чистенькі, свіженькі, їх спеціально для цього розводять.
Русосу було досить.
— Муні, стули вже свою бісову пельку. Є речі, яких краще не знати.
Наче стривожений звуками суперечки, перед очима раптом постав Бі-Джи.
— Агов, Пітере! Як воно, братухо?
Білої жінки поруч уже не було.
— Чудово, Бі-Джи. А в тебе?
— Усе торчком, старий, усе торчком. Сонячні панелі тепер дають нам двісті п’ятдесят відсотків електроенергії. А надлишок ми підкачаємо в деякі дуже розумні системи. — Він кивнув у напрямку чогось невидимого, поза їдальнею, в бік, протилежний тому, куди Пітер ходив на свої розвідини. — Бачив нашу нову будівлю там?
— Вони всі нові для мене, Бі-Джи.
— Ну, так. Але ця по-справжньому нова. — Безтурботне обличчя Бі-Джи випромінювало гордість. — Матимеш можли-и-ивість — обов’язково сходи туди якось і поглянь. Прекрасний витвір інженерної думки. Наша нова центрифуга для збирання дощу.
— Також відома як Великий Нацицьник, — втрутився Русос, підчищаючи залишки соусу шкоринкою хліба.
— Агов, ми ж не на архітектурний конкурс подавалися, — вишкірився Бі-Джи. — Просто хочемо дотямити, як би то зловити всю цю воду.
— До речі, — сказав Пітер, — коли ти про це згадав, мені щойно спало на думку: попри увесь цей дощ... я не бачив жодної річки чи озера. Ба навіть невеличкого ставка.
— Ґрунт тут як губка. Усе, що вбирає в себе, назад уже не повертає. Але більшість дощової води випаровується хвилин за п’ять. Ти цього випаровування не побачиш, але воно відбувається весь час. Невидима пара. Отака ось суперечність, чи не так?
— Мабуть, так, — погодився Пітер.
— Хай там як, а нам треба спіймати цю воду, перш ніж вона зникне. Це те, над чим я і моя команда працюємо. Розробляємо вакуумні сіті. Ущільнювачі потоків. Великі, великі забавки. А як щодо тебе, братухо? Уже маєш церкву?
Бі-Джи запитав це так невимушено, ніби церква була знаряддям праці чи якимось іншим потрібним ресурсом, який можна було отримати на складі. Хоча, якщо порозмірковувати, то таки була.
— Будівлі з каменю я ще не маю, Бі-Джи, — мовив Пітер. — Але суть церкви ніколи не була в цьому. Церква будується зі сердець і розумів.
— Малобюджетне будування, — увернув шпильку Русос.
— Май бодай краплину поваги, гівнюче, — сказав Муні.
— Узагалі, Бі-Джи, — вів далі Пітер, — я дещо вражений чи, краще сказати, приголомшений від щастя. Минулої ночі... е-е... сьогодні зранку... трохи раніше, Ґрейнджер возила мене до поселення оазян...
— Куди, братухо?
— До поселення оазян.
Усі троє зареготали.
— Ти маєш на увазі Місто Потвор? — запитав Русос.
— Сі-2, — виправив його Бі-Джи, що раптом посерйознішав. — Ми називаємо його Сі-2.
— Хай там як, — продовжував Пітер, — мене зустріли там просто дивовижно. Ці люди прагнуть дізнатися про Бога!
16
Американське бісквітне тістечко з кремовим наповнювачем.