Королеви не мають ніг

— Ну і? — запитала герцогиня. — Ви щойно сказали, що не вірите в астрологію. Як це в’яжеться з вашою історією?

— Насмілюсь стверджувати, що це в’яжеться між собою, коли в цьому дивному світі розбіжностей і протиріч взагалі щось із чимось в’яжеться, — відповів Петр. — Якщо, як я казав, існує два види віри в потойбічне і надприродне, тобто активно—співчутлива й радісно—стверджувальна віра, властива вашій високості, і безтурботно—пасивна віра звички, проти дрімотної бездумності якої я й виступаю, бо вона недозволенно спрощує складності й дає відповіді на ті питання, на які відповіді немає; а якщо це так, то, міркуючи в цьому ж таки ключі, існують і два види невіри — невіра нікчемної апатії й бездушної зарозумілості, і невіра жива, нелегко набута й чутлива до жахів незвіданого невідомого, в якому ми живемо і яке нас оточує. Дотримуючись такого розподілу, ми можемо уявити собі чотирьох осіб, перед чиїми очима таємничими перстами людської руки, як ми про це читаємо в п’ятому розділі Книги Пророка Даниїла, на стіні царського палацу було написано фатальні слова: «Мене, мене, текел, уфарсін». Так от, перша із цих осіб буде радісно схвильована появою велетенської руки без тіла, яка пише на стіні таємниче пророцтво, бо таке дивовижне й сягаюче в сферу жахливого явище відповідає головному настроєві її розуму, котрий запобігливо приймає все, що не належить до цього світу. Зате друга особа не здивується цьому, як її не здивувала б поява слуги, котрий приніс соусницю з соусом. «Ну і? — запитає вона. — Що з цього випливає? Я ніколи не сумнівався, що таке діялося, діється і діятиметься в майбутньому». Третя особа похитає головою. «Та це ж звичайнісінький міраж, звичайнісінька галюцинація, — скаже вона. — Живої руки без тіла не може бути, а якщо нам усе ж здається, що ми її бачимо, то це або омана — мабуть, ми забагато випили, а може, довго не відпочивали, — або ж трюк невідомого штукаря». А четверта особа вигукне з подивом: «Звичайно, нічого подібного не може бути, і все ж таки воно є, ох, яке це велике таїнство! Це не чудо, бо науково доведено, що чудес не буває, але саме тому, що це не чудо, в нас немає для нього ніякого найменування, і в цьому весь жах, який тільки може уявити собі людська істота. Ми звикли все називати іменами, і якщо те, з чим ми зустрілися, не можна назвати якимсь ім’ям, то нам не залишається нічого іншого, як упасти перед цим явищем навколішки і поклонятися в побожному трепеті та свідомості своєї власної неповноцінності». — Петр уже деякий час з радістю спостерігав, що дитяче личко принцеси Ізот—ти зашарілося, а нігті впиваються в долоні, немовби вона стежила на змаганнях за улюбленим бігуном або конем, на яких поставила. Він з полегкістю зітхнув і приглушеним голосом додав: — Оце все, ваша високосте, що я можу сказати на захист своєї невіри; бо немає навіть потреби доводити, що позиція четвертої особи з моєї скромної притчі, яку я, за браком власної уяви, запозичив із Святого письма, тотожна з моєю власною. Далебі, між вірою і невірою не існує принципових і непримиренних протиріч, так само як не існує їх між життям і смертю, бо, як відомо, життя — це вмирання, а умова життя — смерть. «Усе з одного», — кажуть дослідники в царині алхімії й виводять із цього глибокі і тривожні висновки. Протиріччя існують між участю і неучастю, між зацікавленістю і байдужістю, між живою думкою і мертвою формулою, між знанням і глупотою, однак немає протиріччя між ніччю і днем, між вираженням згоди і запереченням. Так, звичайно, алхіміки мають слушність, коли стверджують, що «все походить з одного», отож перша і четверта особи моєї притчі можуть з порозумінням подати собі руки, хоч вони й з різних таборів.