Чорна зоря
- Автор: Вахек Еміл
- Год: 1969
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: Володимир Соботович
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Чорна зоря». Краткое содержание книги:
Цією історією зацікавилися працівники Корпусу Національної Безпеки. Починається небезпечний поєдинок з ворогом. Після багатьох пригод цей поєдинок закінчується викриттям зграї шпигунів.
Повість сучасного чеського письменника Е. Вахека «Чорна зоря» дуже популярна серед читачів ЧССР, особливо молоді.
— Хвилинку. Ліда не здивувалася, побачивши у вас пані Шашкову?
— Навіть не звернула на неї уваги, — відповів Тихий, — можливо, тому що почувалася погано. Коли їй полегшало, мовила: «Пане Тихий, мене спіткало велике нещастя. Ту річ, яку ви од мене вимагаєте, я везла вам, навіть зважилась летіти, аби встигнути. Я все написала на трьох аркушиках, та, уявіть собі, наш літак зазнав аварії коло Тішнова! Я найняла таксі, але в машині мені стало недобре, і я забула в ній сумку з тією річчю». Вєра сказала їй, що вона шкодуватиме за цим, пані Салачова не могла боронитися, бо їй знову стало зле, але відтак мовила: «Обіцяю вам негайно ж повернутися до Тішнова і, коли знайду сумку в таксиста, протелеграфую вам потрібне місце. Якщо ж аркушиків не буде — протелеграфую з Праги. Це лише невеличка затримка. Тільки йому, прошу вас, до того часу нічого не заподійте!» Я умовив Вєру пристати на це, а тоді найняв пані Салачовій таксі. От і все. Клубічко хвилю подумав.
— Кому ви не повинні були щось заподіяти до того часу, поки пані Салачова протелеграфує текст?
— Навіть не уявляю, — відповів Тихий. — Я про це багато міркував і гадаю, що це шеф довірив тільки Вєрі.
— Шеф! — вигукнув Клубічко. — За яку ниточку не смикнеш, щоразу вигулькує він. Правда, поки що в густому серпанку. Ви самі розумієте, що я вірю тільки сотій частині з того, що ви розповіли. Хочете себе вигородити, тож і не кажете про шефа. Проте мені доконче треба знати, хто це. Він обіцяє вам та пані Шашковій гроші, напевне, не з благодійності. Чогось хоче від пані Салачової, з якоїсь причини не показується їй особисто, а вибирає вас як посередників — з мотивів, котрі мені ще не відомі. Розкажіть, що ви про нього знаєте, і я за це обіцяю не тільки відвезти вас на вулицю «Біля Прахарні», але, крім того, — де моє не пропадало! — не згадаю, коли дійде до суду, про вас і, наскільки це буде можливо, про папі Шашкову.
Тихий благально подивився на Клубічка:
— Розповів би вам геть усе, та нічогісінько про нього не знаю. Ніколи його не бачив, і Вєра теж нічого мені не казала. Розмовляв з ним лише по телефону. Тієї ночі в барі «Колумбія» підійшов кельнер і сказав, що мене хтось кличе до телефону. Озвався незнайомий голос: «Ви пан Тихий з оперного театру?» Я потвердив. «З вами сидить пані Шашкова?» — спитав. А тоді сказав ті кілька фраз, котрі ви уже знаєте.
— Гм, — буркнув Клубічко. — Припустімо, я повірив, хоч дивно, чому він попросив покликати вас, а не вашу супутницю, і не сказав, що хотів, безпосередньо їй. Юначе, обміркуйте це ще раз, так примітивно брехати не можна.
— Гаразд, я розкажу, що мені відомо, — по паузі неохоче мовив Тихий. — Вєра звідкись його знала. Коли вона дала мені тисячу, я, природно, спитав, де вона її взяла, бо ще вчора Вєра не могла купити светра, на який ласилась. Я наполіг, і вона призналася: гроші дав чоловік, що з ним познайомилася в барі «Колумбія».
— Та ну! І за що?
— Не за любов, присяглася. Це був аванс за послугу, яку вона йому зробить.
— Уявляєте, яка то послуга? — насмішкувато спитав Клубічко.
Тихий похнюпився.
— Так, промовив ледь чутно. — Я розкажу вам, що знаю про це од Вєри. Той чоловік щось хоче від колишнього чоловіка пані Салачової.
Клубічко свиснув.
— Цілком можливо, — сказав, — що коли так і далі ніде, пущу вас за кілька хвилин до вашої приємної квартири «Біля Прахарні».
— Та коли він спробував це в нього взяти, виявилося, що ту річ Салач довірив своїй колишній дружині. Тепер шеф хоче це виманити в неї.
— Може бути, — погодився Клубічко. — Але як у цю справу встряли ви?
— Правду кажучи, — відповів Тихий, почервонівши, — у всьому винна моя брехня. Огидна брехня. Якось я похвалився Вєрі, що коли знімався у фільмі з пані Салачовою в Словаччині, вона стала моєю коханкою.
— Але ж це ницо! — вигукнув Клубічко. — Якщо не помиляюся, ви назвали себе в плині нашої розмови джентльменом. А джентльмени так не роблять.
— Мені соромно. Та Вєрі це надзвичайно імпонувало. Ще б пак, така славетна актриса і…
— Годі,— урвав його Клубічко. — Залишається дізнатися, крім іншого, як про це довідався шеф?
— Не маю уявлення. Напевно, од Вєри.
— Слухайте, Тихий, ви доводите, буцімто були маріонеткою в їхніх руках. Вєра вас упіймала. Але з ваших же слів видно, що ви були господарем становища. То як же це узгодити з тим, що пані Шашкова вами попихає?
— Все через гроші. Вони були нам конче потрібні, й Вєра взяла гору, знайшовши спосіб їх роздобути.
— Легко, швидко й чесно… — іронічно зауважив Клубічко.
— Так мені здавалося. Ну що тут такого поганого, як я відвідаю пані Салачову, а вона мене…