Кришталевий край
- Автор: Бузько Дмитро
- Год: 1959
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Кришталевий край». Краткое содержание книги:
Кришталевий край… Його вже бачив у своїх мріях учений. Але то були тільки мрії. Застосувати винахід на батьківщині, де саме настала страшна економічна криза, виявилося неможливо. Навколо винаходу зав'язуються різні інтриги, виникає гостра боротьба. Крупні капіталісти оголошують вченого психічно хворим і запроторюють його в будинок для божевільних.
Сумний кінець зовсім близько. А все ж вихід знайшовся. Який? Що зробив учений, щоб урятувати своє життя і свій винахід? Як склалася його доля?
Про все це ви довідаєтесь, прочитавши науково-фантастичний роман «Кришталевий край».
Видана вперше в 1935 році, ця книжка одразу завоювала собі широку популярність. Тепер, після тривалої перерви, роман «Кришталевий край» видається вдруге. Незважаючи на те, що книжка написана понад 20 років тому, її й тепер з інтересом прочитають молоді читачі.
— Валю! Не треба на неї дивитися, — просить Грубер, бо йому це тяжко.
Валя теж схвильована. Хоч це й ворог, але ж дивитися на страждання людини неприємно. Валя натискує дальшу кнопку. На екрані — інший куток скверу. Валя хоче змінити картину, але помилково натискує ту кнопку, що «наближує» об'єкт, і аж скрикує від здивування: вона помітила була в сквері чоловічу постать і думала, що це звичайний перехожий, а тепер бачить, як він виймає фінський ніж, пробує, чи гостре його лезо, потім, сховавши ніж за спину, йде далі.
— Ось глянь, Фріц, перед нашими очима зараз буде драма, — схвильовано каже Валя, — кого цей суб'єкт збирається вбити? Чи встигнемо ми попередити його жертву або просто міліцію?
Валя хапає телефонну трубку, набирає номер міліції. Ще не встигають їй відповісти, як їй доводиться перемінити кнопку, бо суб'єкт з ножем виходить з поля зору. Валя зорієнтувалася, куди він іде. Тепер на екрані дві постаті: Маргарити й суб'єкта з ножем. Невже він хоче вбити Маргариту? І раптом в голові блискавкою спалахує розгадка сцени, що відбувається на екрані.
— Це фашист! — скрикує Валя. — Він хоче вбити Маргариту, бо боїться, що вона зрадить своїх співучасників.
— Нічого не розуміємо, товаришко. Хто ви, звідки говорите? Який фашист? Де він? Яка Маргарита? — сиплються в телефон тривожні запитання з міліції.
Валя, незважаючи на хвилювання, дає чіткі відповіді на всі запитання й раптом замовкає.
— Кажіть же, кажіть швидше, товаришко! — вимагає телефон.
В цю мить на екрані суб'єкт з ножем, що вже наблизився до Маргарити, раптом обертається. Він щось побачив. Він хоче тікати. Маргарита в розпачі застигає на місці. Вона, очевидно, бачить те саме, що й суб'єкт. Мить — обох оточили озброєні люди у військовій формі. Суб'єкт кинув ніж, але це помітили й підняли його…
— Вже нічого не треба, товаришу. Справу ліквідовано. Обох затримано. За кілька хвилин, очевидно, будете в курсі справи, — каже Валя в телефон, кладе трубку й обертається до Грубера, що схвильований мовчки стежив за подіями на екрані.
— Фріц! — кидається Валя до Грубера. — Коли вони хотіли вбити Маргариту, то не менше в них підстав знищити й тебе. Я тобі раджу, сьогодні принаймні не йти додому…
— Та навіщо їм моє життя? — заперечує Грубер.
— Як навіщо?! Та хоча б на те, щоб ти не працював далі на користь ненависного їм Радянського Союзу. Та й помста за відмову перейти до них на службу. Підстави для них достатні, щоб убити тебе, — доводить Валя. — Лишайся тут, Фріц, — просить Валя. — Тут є софа. Можеш спати. В мене тут є подушка, постіль. Я іноді, як пізно працюю, лишаюся ночувати. А я посиджу перед екраном. Може, він ще щось покаже.
Грубер усе ж не вірить, що можуть його вбити. Однак з Валею він лишитися хоче. Сьогодні він дуже перехвилювався. Нерви зраджують. І йому не хочеться йти додому. Спати йому ще рано, і він посидить з Валею коло екрана.
— Давай глянемо, чи все гаразд навкруги лабораторії. Чи не погрожує їй якась небезпека? — каже Валя, а сама думає: чи не підкрадаються вороги до заводу, щоб проникнути в лабораторію і вбити Грубера?
Грубер відгадує думки Валі. Він посміхається, знаходить у темряві її руку й мовчки стискує її. Звичайно, Валя даремно турбується, але йому приємна ця турбота про нього. Минають хвилини. Екран вартує — стереже лабораторію. Валя натискує кнопки, ніби грає якусь мелодію. Перед очима мур, що огороджує лабораторію та суміжні вулиці. Спокійно. Нікого. Нічого. Тільки вартові походжають.
Вже починає набридати одноманітна картина ночі. Але раптом на одній з вулиць, що йдуть до лабораторії, з'являються три постаті. Вони простують до брами лабораторії. У Валі враз починає скоріше битися серце.
— Чого їм треба в лабораторії так пізно? — каже Валя тривожно.
Грубер дивиться на годинник.
— Зовсім не пізно, — заперечує він. — Саме час, щоб починати нічну роботу, хто працює вночі. Мабуть, це ретельні лаборанти, візьми їх першим планом. Може, впізнаємо.
Валя бере таємничі постаті першим планом. Грубер пізнає одне обличчя.
— Так і є, — каже Грубер, — один з них, Фуксенберг, наш новий фахівець, інженер-хімік з Німеччини. Двох інших не знаю. Ти їх не пізнаєш?
— Ні, — відповідає Валя.
В її голосі вагання й тривога. Фуксенберг, цей рудий німець з обличчям бульдога й голосом курки, їй зовсім не подобається.
— Але ж ми не знаємо всіх наших лаборантів, — спокійно говорить Грубер, — їх так багато»… О!?