Кришталевий край
- Автор: Бузько Дмитро
- Год: 1959
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Кришталевий край». Краткое содержание книги:
Кришталевий край… Його вже бачив у своїх мріях учений. Але то були тільки мрії. Застосувати винахід на батьківщині, де саме настала страшна економічна криза, виявилося неможливо. Навколо винаходу зав'язуються різні інтриги, виникає гостра боротьба. Крупні капіталісти оголошують вченого психічно хворим і запроторюють його в будинок для божевільних.
Сумний кінець зовсім близько. А все ж вихід знайшовся. Який? Що зробив учений, щоб урятувати своє життя і свій винахід? Як склалася його доля?
Про все це ви довідаєтесь, прочитавши науково-фантастичний роман «Кришталевий край».
Видана вперше в 1935 році, ця книжка одразу завоювала собі широку популярність. Тепер, після тривалої перерви, роман «Кришталевий край» видається вдруге. Незважаючи на те, що книжка написана понад 20 років тому, її й тепер з інтересом прочитають молоді читачі.
— Цей посуд не б'ється й вогню не боїться, — пояснювала здивованій юрбі Валя.
Вона запропонувала скласти у дворі з каміння кабичку і на ній смажити картоплю у скляній сковороді, щоб усі бачили.
Так і зробили. Ціла юрба оточила кабичку, і всі захоплено дивилися на це диво.
Уперше в житті колгоспниці готували вечерю в скляному посуді.
— Може, що й не так, — говорили куховарки, — для нас же це диво небачене.
Гості сміялися й потішали їх: нічого, як вони приїдуть удруге будувати вже не скляні дороги, а скляні будинки, скляне місто, тоді вечерю приготують краще, бо не лише сковорідки та каструлі, а й печі і плитки теж будуть скляні.
Вигуками захоплення вітали таку чудову перспективу.
— Дивіться ж, дожидаємо вас, — казали колгоспники.
— Обов'язково приїздіть!
— Ну, як не ми, то наші товариші приїдуть чи інструктори, — відказували гості.
Колгоспники сперечалися:
— Почали в Скибах нове, світле життя, розвивайте його далі.
В жвавих розмовах, у жартах весело проходила вечеря. Потім заграв колгоспний оркестр, почалися танці. Захоплено танцювала молодь на скляній вулиці. Краще, ніж на паркеті…
Вже мерхнули зорі й край неба світлішав, як гості сідали в свій поїзд. У саму останню хвилину, коли кондуктор уже дав машиністові сигнал, начальник станції, розшукавши Грубера, передав йому телеграму:
«Приїхала, не застала дома. Чекаю сьогодні. Маргарита».
Грубер зблід і показав телеграму Валі. Та прочитала й запитливо глянула на свого товариша. Грубер відповів на її погляд:
— Звичайно, це не змінює мого рішення, але дуже ускладнює справу.
Валя зітхнула.
Поїзд мчав крізь пітьму весняної ночі.
НЕБЕЗПЕКА
Гретхен плакала. Плакала рясними сльозами, як скривджена дитина. Її золоте волосся розпустилося й було мокре, бо вона витирала очі його шовковими пасмами.
— Ти все забув, усе… — докоряла вона крізь сльози. — Я тебе так кохала, я готова була віддати за тебе своє життя…
Блідий, знервований Грубер то ходив з кутка в куток свого кабінету, то зупинявся коло вікна й дивився, як надворі плюскотів дощ.
Що він міг відповісти на докори Гретхен?
— Ти забув, як я тобі допомагала втекти з лікарні, як я доглядала тебе, хворого, в тітки. Я врятувала тобі життя, а ти тепер забув мене. Чому? — захлиналася сльозами дівчина.
Грубер тільки ходив і ходив. Дві години, як він приїхав. Дві години, як триває ця тяжка сцена, після того, як він сказав своїй нареченій, що вже не кохає її, і просив звільнити його від даного слова. Довго він пояснював приголомшеній Маргариті, чому він перестав кохати її. Казав, що, власне, й не було в нього кохання, а так — звичай: усі там — для Грубера це «там» було, як по той бік світу, — мають собі дівчину й потім одружуються з нею. Ну й він так. А тепер він зрозумів, що це не кохання.
Гретхен цього не сприймала й не розуміла. Ну й що ж? Ну й добре, що всі отак, — мають дівчину і потім одружуються. А як же інакше? І марно Грубер пояснював, що треба з цією дівчиною мати спільну справу, спільні думки, спільну боротьбу… Які дурниці! Це до нього причепилися більшовицькі ідеї. Яка в дівчини може бути спільна з ним справа? До одруження в неї одна-єдина справа — берегти своє дівоцтво, свою честь. Після одруження в неї дві справи — кухня й діти. І жодна з цих справ не може бути спільною з чоловіком…
І, виклавши цю непохитну філософію, Маргарита знову почала рясними сльозами зрошувати своє горе…
Нарешті вона втомилася від плачу, вгамувалася й замислилась.
— Може, ти тут у когось закохався? — запитала вона, сама не ймучи віри цьому: хіба ж міг її наречений, все ж — європеєць, культурна людина, покохати одну з цих страшних більшовичок?
Сам Грубер Маргариті про Валю нічого не казав. Навіщо? Це його особиста справа, й давати відчит Маргариті, тепер йому чужій, він зовсім не збирався. Та коли Маргарита спитала про це, він критися й казати неправду не хотів.
— Так, — відказав він твердо. — Тут є одна дівчина-інженер. Більше — вона геніальна винахідниця. Ми разом працюємо. І ми кохаємо одне одного.
— Що?! — вихопилося в Маргарити. Здивування, гнів, розпач — усе було в цьому вигуку.
Про Валю її не попередили нові приятелі. Вони самі не вірили, що між Валею й Грубером щось більше за співробітництво, і не хотіли нервувати Маргариту, щоб вона не зробила необачних кроків.
Тепер одразу змінилося обличчя Гретхен. В її синіх очах заблищала сталь ненависті. Її рожеві вуста стиснула рішучість. Як самиця, готова була вона зубами й пазурами боронити своє, боронити власне, власного коханця від зазіхань на нього іншої жінки.