В сузір’ї Дракона
- Автор: Чемерис Валентин Лукич
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: Видавництво «Пороги»
- ISBN: 966-525-569-Х
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «В сузір’ї Дракона». Краткое содержание книги:
Плідно працює письменник і в своєму улюбленому жанрові фантастики й пригод. Свого часу були видані значними тиражами роман Валентина Чемериса «Приречені на щастя» та повість «Білий король детективу».
Звідтоді впродовж п’ятнадцяти років (1990–2005) у журналах, газетах, колективних збірках, альманахах постійно з’являються фантастично-пригодницькі твори письменника. Розпорошені по різних виданнях ці речі вперше виходять під однією обкладинкою у книзі «В сузір’ї Дракона». Виходять з надією, що когось вони (тепер чи й колись), а таки зацікавлять. І, безперечно, стануть для автора ще однією радістю — радістю зустрічі з читачем.
Грім гуркнув, наче голос пробував, і знову запанувала тиша, трохи навіть аж підозріла, ніби світ насторожено причаївся в очікуванні лиха. Чорно-сизі хмари чомусь почали знизу жовтіти, і та неприродна жовтизна, від якої різало в очах, заливала все навколо.
До ставка залишалося щось із кілометр, як Гордієнко раптом відчув небезпеку. І відчув її потилицею, наче хтось позаду, ховаючись у засідці, взяв його на мушку. Відчуття небезпеки було таким сильним і тривожним, що він зупинився. Повагавшись якусь мить, оглянувся. І нараз йому перехопило подих.
На північному заході, десь кілометрах у трьох звідси, виник — від землі до неба — стовп, схожий формою на гігантську лійку з широким розтрубом. Крутячись навколо своєї осі, він одночасно швидко наближався до Вітряків, цілячись якраз на леваду. Роман тільки зафіксував очима той стовп, а сам ще нічого не встиг і усвідомити, як праворуч від стовпа-лійки виник ще один — більший і грізніший на вигляд. Хвостаті чудовиська, загрозливо чорні знизу, світлі всередині, почали сходитись.
«Смерч! Та не один, а цілих два!»
Чи подумав, чи вигукнув Роман і з шумом видихнув повітря з легень. На тлі чорних і кошлатих хмаровищ, що знизу розливали нереальну жовтизну, те видовисько було не з приємних. Якусь мить Гордієнко міркував, що робити: чи далі їхати, чи, може, доки не пізно, повернути назад? А втім, уже, гадається, пізно.
Стовпи-лійки швидко зближувалися між собою й одночасно летіли вперед. Були вони вже на відстані кілометра від села. Ще по якомусь часі хвостаті чудовиська зійшлися знизу майже впритул, ось вони перекрутилися і налилися чорною синявою, а верхні частини гігантських лійок були ще на значній відстані одна від одної. Та тільки вони почали сходитись, як над ними з’явилася вогняна куля завбільшки з футбольний м’яч. Сліпуче спалахнувши, куля завертілася між лійками і на тлі чорно-сизих хмар видавалася ще яскравішою. На неї боляче було дивитися.
Скручені знизу смерчі рушили з місця і нестримно понеслися на село. А вгорі між ними вертілася куля, і від неї розходилися кола — то зелені, то сині, то жовті.
Роман оглянувся, шукаючи захистку. До села було далеко.
«Не встигну», — подумав він.
Попереду за кілька десятків метрів росла стара розлога верба, і Роман, не знайшовши нічого кращого, вирішив під нею шукати захистку. Тим часом повітря прийшло в рух, заструменіло і, набираючи швидкість, понеслося левадою. Хтось невидимий засвистів, загоготів, заухкав навколо. Роман щосили крутив педалі, щоб устигнути до верби, велосипед трясло й підкидало на нерівностях. Озираючись, він бачив, що хвостаті чудовиська мчать йому напереріз. Ось вони перетнули косогір (у небо, завертівшись, полетіли вирвані з корінням пшеничні стебла, і видно було, як з них дощем сипонуло зерно). Наздогнавши трактор, що віз на ферму зелену масу, стовпи накрили його наче скляним ковпаком, і Роман побачив, як «Бєларусь» з причепом відірвався від землі і поплив у повітрі. І навіть видно було, як у кабіні метався тракторист: певно, він не бачив смерчу, за гуркотом мотору нічого не чув і тепер не міг збагнути, що ж сталося і яка сила підняла його машинерію в повітря?..
А над левадою вже плив у повітрі дід з коровою. Дриґаючи ногами, старий хапався руками за повітря, а корова — головою донизу, а задніми ногами вгору — вертілася навколо своєї осі. І над нею пурхав дідів бриль.
Почувся різкий тріск, верба, до якої поспішав Гордієнко, затріщала й, на очах переломившись навпіл, гуркнулась на землю, розсипаючи листя. У небо вихором заструменіло і потекло листя, в одну мить верба стала голою, як пізньої осені.
І тут ніби хтось дихнув Роману в лице, дихнув холодно, зимно, аж мороз пішов по спині, власне тіло видалось легким, майже невагомим. І Роман відчув, що колеса його велосипеда вже не торкаються землі. І хоч він ще швидше закрутив педалями, та ясно бачив, що колеса крутяться в повітрі, а сам він не їде велосипедом, а летить на ньому, як Вакула на чорті. Летить левадою, піднімаючись усе вище і вище…
Спалахнули дві зелені блискавиці.
«Чому зелені? — майнула думка. — Хіба в природі існують зелені блискавиці?..»
І більше він не пам’ятав нічого…
Смерч налетів на Вітряки з ревиськом, свистом та виляском. Ламаючи тини й дерева, він з гоготінням розбишаки в хмарі куряви й сміття понісся через двори й городи. Таїса ледве встигла підхопити на руки доньку та вскочити в сіни. Хотіла було зачинити за собою двері, а вони раптом зникли. Наче в якомусь химерному сні шукає жінка двері, а їх немає… І бачить вона, що хатні двері пливуть двором, здіймаючись усе вище й вище…