Переможець отримає все

— Та зачекай, куди ти біжиш так?

— Бодю, та це тобі не тьолка з вокзалу — поважна жінка… Ви на нього не ображайтеся. Пані, послухайте мене. Оце мої друзі…

Очевидно, той, хто говорив, спробував взяти її під руку, бо почувся голос Зоряни:

— Хлопці, заспокойтеся і йдіть додому. І не чіпайте мене за руки! Я не маю жодного бажання з вами…

— А ми що, нічого…

Віктор пришвидшив крок. Скоріш за все, нічого страшного не сталося б, але… Її зачіпали. А навіщо ж тоді він щовечора проводжає її? Навіщо?

Віктор мовчки вийшов із темряви й наблизився до них. Тут уже освітлення давало змогу розрізнити навіть риси облич шукачів пригод. Звичайні придурки. Він дивився виключно на них, але краєм ока помітив, як глянула на нього та, кого зібрався боронити. Це був подив. Не радість, не полегшення, не кажучи вже про вдячність.

Він просто мовчки став між ними, зупинивши найближчого рукою в груди. Першої миті вони навіть розгубилися, а потім…

— Мужик, ти шо, п’яний? — остовпів перший.

— Ти звідки виліз, урод? Ти до кого мацаки простягаєш?

І почалось. Віктор гостро відчув цієї миті, що, можливо, вчинив неправильно. Варто було виждати ще якусь хвилину і… Хай би які вони були, ці п'яні дебіли, але не потягли б її за руки назад до залізниці. А Зоряна вже була б на освітленій вулиці, що зовсім поруч. Але назад не повернеш. Враження, що чинить помилково, посилилося, додаючи люті.

Він ударив першим, не чекаючи, поки це зробить хтось із них. Найзухвалішого. Ногою в живіт і одразу коротко правицею просто в обличчя. У саму середину. Той упав навзнак. Усе закрутилося. Щось дістало його стегно, але це дрібниці. Швидкий відскок і ще раз уперед — знову ногою і зразу ж у щелепу — щиро та коротко. Хряснуло смачно, й той, другий, осів на землю. Четвертий стояв від нього на безпечній відстані, а навпроти залишався лише один суперник, і рішучості йому явно бракувало. На цьому слід було й зупинитися, але Віктора наче понесло. Той, хто залишився з ним наодинці, встиг лише незграбно махнути руками, одразу після чого отримав удар у живіт, а потім з розвороту ліктем ще кудись.

Хлопці щиро сипали матюками та погрозами, скупчившись і відійшовши якомога далі. Один навіть мацав руками по землі в пошуках чогось такого, чим можна було би… Але бійка скінчилася. Звісно, п'яному море по коліна, але ці розуміли, що сили нерівні.

Він озирнувся навколо. Зоряни не було. Здавалося, бійка відбувалася якусь мить, за яку не вдалося б ступити й кількох кроків. Вона зникла. Пішла одразу, побачивши його, не переймаючись думкою, як скінчиться сутичка. А за десять хвилин він у цьому переконався: у вікні на другому поверсі блиснуло світло й на секунду з'явився силует. Вона закрила штори, відгороджуючись від усього, що переслідувало у цьому вкрай незатишному світі, — від негараздів, холодної нічної мряки, у якій блукають п’яні бовдури й непрохані лицарі-страждальники.