Науково-практичний коментар Цивільного процесуального кодексу України. Станом на 01.11.2010 р.
- Автор: Телипко Владислав Эдуардович
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Центр учбової літератури
- ISBN: 978-611-011-0154-7
- Жанр: право
Электронная книга - «Науково-практичний коментар Цивільного процесуального кодексу України. Станом на 01.11.2010 р.». Краткое содержание книги:
Детально розглянуто усі 11 розділів коментованого Кодексу, особливу увагу приділено аналізу положень, присвячених позовному і наказному провадженням, а також новелам апеляційного і касаційного перегляду судових рішень та підставам і порядку перегляду судових рішень Верховним Судом України, виходячи з нової системи судоустрою України. Додаються тексти і витяги з текстів нормативно-правових актів з питань організації цивільного судочинства, а також рішення Конституційного Суду і постанови Пленуму Верховного Суду України, в яких узагальнено практику застосування судами окремих норм цивільного процесуального законодавства.
Мета коментаря - дати чітке системне уявлення про цивільний процес як врегульовану нормами цивільного процесуального права діяльність суду, що здійснюється в установленому законом порядку та визначається системою взаємопов'язаних цивільних процесуальних прав, обов'язків і цивільних процесуальних дій суду, органу державного виконання та учасників процесу з їх реалізації.
Видання розраховано на суддів та працівників суду, адвокатів, прокурорів, працівників інших правоохоронних органів, студентів, аспірантів і викладачів юридичних спеціальностей вищих навчальних закладів, а також усіх, хто цікавиться питаннями організації і провадження судами справ в порядку цивільного розгляду.
Якщо заява про відвід обґрунтовується іншими обставинами, суд має з’ясувати, чи достатні вони для того, щоб поставити під сумнів об’єктивність особи, якій заявлено відвід. Такі мотиви має шукати заінтересована особа.
Недоліком закону є те, що не передбачено яких-небудь наслідків за невиконання обов’язку по заявленню самовідводу. Законодавець не передбачив прямої підстави для скасування рішення у випадку невиконання таких вимог названими вище особами.
2. На думку Угриновської О. І., самовідвід може бути заявлено у стадії відкриття провадження у справі.
На думку Кравчука В. М., питання про відвід (самовідвід) вирішується після відкриття провадження у справі. Це правило діє навіть тоді, коли суддя, котрий одержав справу в порядку черговості, вбачає підстави для самовідводу до порушення провадження у справі.
Суддя не має право повернути справу до канцелярії чи передати її голові суду з покликанням на самовідвід, оскільки в такому випадку буде порушено черговість в розподілі справ. За законом в цьому випадку суддя повинен спочатку порушити провадження у справі, а потім постановляти ухвалу про самовідвід.
3. Заява про самовідвід оформляється ухвалою суду. Ухвала повинна бути мотивованою. Суддя сам встановлює підстави для відводу, тому на практиці може мати місце самовідвід з суб’єктивних причин, які мають переважно емоційний характер. Так, в одній із справ суддя заявив самовідвід, оскільки одна із сторін почала скаржитися на нього у різні інстанції. В ухвалі як підстава для відводу було зазначено, що суд бажає уникнути звинувачень в упередженості судового розгляду.
Фактично, за чинним законодавством суддя вправі заявити самовідвід і тоді, коли він не бажає розглядати справу з тих чи інших причин, формально посилаючись на загальні підстави, передбачені коментованою статтею. Обґрунтованість ухвали все одно ніхто не перевіряє.
Ухвала про самовідвід або відвід не може бути оскаржена в апеляційному порядку.
4. Відповідно до ч. 2 коментованої статті з підстав, передбачених статтею 20, 21 і 22, відвід вказаним особам мають право заявити особи, які беруть участь у справі усно і зміст такої заяви про відвід заноситься до протоколу судового засідання, або у формі заяви, поданої до суду, яка додається до матеріалів цивільної справи. Заявляти клопотання про відвід можуть тільки юридично заінтересовані особи, які беруть участь у справі: сторони, треті особи, представники сторін та третіх осіб, органи та особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб.
5. Право заявляти відвід повинно реалізовуватися відповідно до порядку, встановленого законом. В ч. 3 коментованої статті поміщена законодавча вимога про те, що заява про відвід (самовідвід) має бути вмотивованою. Нічим не підтверджена вимога відводу судді, експерта, спеціаліста, перекладача чи секретаря судового засідання не може бути задоволена.
Вмотивованою можна вважати заяву про відвід, в якій міститься:
— правильний виклад та аналіз фактичних підстав, що вказують на упередженість судді (суддів), секретаря судового засідання, експерта, спеціаліста чи перекладача;
— якомога більша деталізація цих фактів;
— зазначення того, що підстави для заявленого відводу викликають сумнів у безсторонності вищезазначених суб’єктів та зазначити чому;
— посилання на засоби доказування та докази, які в них містяться (наприклад, допит та показання свідків, письмових доказів тощо), якими підтверджуються наведені обставини, що свідчать про юридичні підстави для відводу;
— додатки, на які проводиться посилання в заяві про відвід;
— чітко сформульована вимога до суду.
Відвід (самовідвід) повинен бути заявленим до початку з’ясування обставин у справі та перевірки їх доказами (тобто, як правило на підготовчій частині судового розгляду). Якщо це зроблено пізніше, заява про відвід розглядається в тому випадку, коли особі, яка його заявила, підстави для відводу стали відомі після початку розгляду справи, тобто після початку з’ясування обставин у справі та перевірки їх доказами.
Суд може і повинен задовольнити відвід, хоча і заявлений пізніше, якщо заявник не знав і не міг знати про обставини — підстави для відводу. Коли це не буде доведено, суд відмовляє у задоволенні клопотання.
Стаття 24. Порядок вирішення заяви про відвід