Скляні бджоли

Коли вгорі на дзвіниці годинник почав бити восьму годину, йому вторили дзвінки у всіх коридорах. Дивно, що при такому просторовому занепаді так доскіпливо звертають увагу на пунктуальність. В останню хвилину я вскочив до аудиторії та зробив відмітку про свою присутність. Хочеш-не-хочеш, а я мав перебути тут чотири-п'ять годин.

Хтось може подумати, що біографічний відділ мусив би бути не таким нудним, як інші, тим більше, що тут переважно йшлося про автобіографічні виступи, про свідчення очевидців, які або посідали визначне місце під час якихось подій, або мали з цього приводу якісь особливі думки. Перефразовуючи відомий вислів, тут можна було сподіватися на частину історії, побачену крізь призму темпераменту.

Проте тут майже не було місця для таких підходів, радше якраз навпаки. Із самого лише перебігу подій, із самого досвіду можна небагато вивчити, якщо тільки до цього не додаються вищі якості спостерігача. Можливо, саме у поширенні такого погляду й була невисловлена мета цього заходу. Тут почалися виснажливі повтори, ніби, повсідавшись на купі сміття, привиди зібралися на конференцію говорити про віджите.

У біографічному відділі слухали або тих, хто, так би мовити, сам творив історію, або ж тих, хто потрапив під її колесо. У першому випадку слухачі швидко позбувалися всіх своїх ілюзій — залишалося тільки дивуватися разом з Оксеншерна[57] з надзвичайно куцого розуму всіх тих, що керують країнами. В інших випадках доводилося вислуховувати безкінечні «якби» та «але». Всі ці привиди, які виявили свою неспроможність в ході історичних подій, тепер кинулися читати мораль іншим. А проте, хай би скільки вони мали часу, їм годі наздогнати вічність, те, що вони проґавили, коли для них було «тут і зараз».

І якщо завдяки екскурсам у минуле, під час яких я мусив бути присутнім, у мене й виробилося якесь переконання, так це те, що в історії можна як завгодно критикувати будь-які події та постаті, але в ній є необхідність. Усе, що ви робитимете, буде нагадувати гарольда зі старого годинника, який незмінно сповіщає годину, яку щойно пробило. Хіба це допоможе, якщо ми заплющимо очі й заткнемо вуха? Всі ці привиди, які post festum[58] доводять, як було б краще зробити те і те, може й були розумнішими, справедливішими, добрішими, ніж ті, яким довелося діяти, проте вони перебували в стані меншої необхідності. З цим слід примиритися. Наші очі також бачать недосконало, адже в кожну історичну побудову вмонтовано опірність. Що б то була за історія без болю?