Крейдяна Людина
- Автор: Тюдор С. Дж.
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-617-12-4544-0
- Переводчик: Наталья Гоин
- Жанр: Триллеры
Электронная книга - «Крейдяна Людина». Краткое содержание книги:
— Так далі не можна, — сказав тато лютим і якимось засмученим голосом.
— Так — це як? — знервовано озвалась мама.
— Ти знаєш, про що я. Досить того, що ти працюєш допізна, досить того, що ці схиблені євангелісти тероризують жінок біля твоєї клініки, а тепер ще й це: погрози твоїй родині.
— Ти ж знаєш, що вони просто хочуть нас залякати, і ми не будемо їм піддаватися.
— Це інше. Це особисті погрози.
— Лише погрози. Таке вже було раніше. Врешті-решт, колись їм це набридне. Вони перекинуться на якусь іншу богоугодну справу. З часом усе це вщухне. От побачиш.
Хоч тієї миті я його не бачив, та уявив, як тато скрушно похитав головою і взявся міряти кроками кімнату, як він завжди робив, коли щось його засмучувало.
— Думаю, ти помиляєшся, і я не хочу йти на такий ризик.
— То як, по-твоєму, я маю вчинити? Покинути свою роботу? Свою професію? Сидіти вдома і вмирати з нудьги, поки ми зводитимемо кінці з кінцями на зарплатню позаштатного автора журнальних статей?
— Це несправедливо.
— Знаю. Вибач.
— Чому ми не можемо повернутися? До Саутгемптона? Нехай хтось інший візьме на себе клініку в Андербері.
— То був мій проект. Моя дити… — Вона затнулася. — Мій шанс проявити себе.
— У чому? Стати об’єктом нападок тих божевільних?
Обоє на мить замовкають.
— Я не залишу своєї роботи й цієї клініки. Навіть не проси.
— А як же Едді?
— З ним усе гаразд.
— Справді? Звідки тобі знати, якщо останнім часом ти майже його не бачиш?
— Ти хочеш сказати, що з ним не все добре?
— Я лише кажу, що ці всі події — бійка на вечірці Ґевіна, те, що сталося з хлопцем Куперів, пес Гопкінса… Йому й так не бракувало переживань. Ми завжди прагнули, щоб він зростав у любові та безпеці, і я не хочу, щоб усе це йому зашкодило.
— Якби я бодай на хвилю засумнівалась у безпеці Едді…
— Що тоді? Ти б звільнилася? — татів голос був дивний. Якийсь похмурий і гіркий.
— Я зроблю все, щоб захистити свою родину, але безпека моєї сім’ї та продовження моєї роботи не є взаємовиключними.
— Сподіваймося, що ні.
Я почув, як відчинилися двері вітальні й зашурхотів одяг.
— Куди ти йдеш? — спитала мама.
— Прогуляюся.
Вхідні двері грюкають так сильно, що здригаються поручні, а зі сходового майданчика наді мною відпадає маленький кавалок тиньки.
Певно, татова прогулянка була тривалою, бо я не чув, коли він повернувся. Мабуть, я заснув. Та я почув дещо інше, чого не чув ніколи раніше. Моя мама плакала.
2016 рік
Я сідаю на лаві неподалік виходу з церкви. Як я й думав, усередині нікого немає. У наш час люди знайшли собі інші місця для поклоніння. Бари й торгові центри, телевізор і віртуальні онлайнові світи. Кому потрібне слово Боже, коли слово якоїсь зірки реаліті-шоу важить не менше.
Я не був у церкві святого Томи від дня похорону Шона Купера, хоча й минав її безліч разів. Це химерна стара будівля. Не така велика і грандіозна, як андерберзький собор, проте все одно доволі чарівна. Я люблю відвідувати старі церкви, але радше для того, щоб оглянути їх, аніж молитися. Нинішній день винятковий, хоч я й не прийшов сюди молитися. Я й сам не знаю, чого сюди прийшов.
Святий Тома великодушно дивиться на мене з величезного вітражного вікна. Святий покровитель хто його знає чого? Чомусь я уявляю його собі крутим хлопцем. Не таким нудним, як святі Марія чи Матей. Таким собі гіпстером. Навіть бороди знов увійшли в моду.
Я міркую над тим, чи мусять святі проводити безгрішне життя, чи можуть грішити скільки заманеться, а потім здійснити кілька чудес, і таки залишаться святими? Схоже, на цьому й ґрунтується вся релігія. Можна вбивати, ґвалтувати і кривдити, але всі гріхи буде прощено, варто тільки покаятися. Я завжди вважав це трохи несправедливим. Та, зрештою, Бог, як і життя, несправедливий.
Тим паче, як зауважив сам пан Христос, хто з нас не без гріха? Більшість із нас колись робили щось лихе, щось таке, що хотілося б повернути назад, щось таке, про що потім шкодували. Ми всі припускаємося помилок. У кожному з нас поєднується добро і зло. Та хіба може один жахливий вчинок перекреслити всі добрі справи? Чи, можливо, є такі жахливі діяння, що їх не годні спокутувати жодні добрі діла?
Я думаю про містера Геллорана. Про його красиві картини, про те, як він урятував життя Вальсовій Дівчині, та про те, як він — у певному сенсі — врятував і мого батька.
Хай що він робив після того, я не вірю, що він був поганою людиною. Так само, як і Міккі не був поганою дитиною. Принаймні не завжди. Так, іноді він поводився як останній гівнюк, і я не впевнений, що мені подобалася його доросла версія, та невже хтось ненавидів його настільки, що зважився вбити?