Вокс
- Автор: Стюарт Пол, Риддел Крис
- Год: 2006
- Язык: украинский
- Год: Навчальна книга - Богдан
- ISBN: 966-692-835-3
- Переводчик: Анатолий Саган
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Вокс». Краткое содержание книги:
Лише спілчанського голову і Найвищого санктафракського Академіка Вокса це не лякає. Усіма забутий і задурманений забудь-зіллям, він будує хитромудрі плани на майбутнє, і важлива роль у них відведена Руку Човноводу, колишньому повітряному пірату.
Підніжок гойднувся. Рук утратив рівновагу і, балансуючи, щоб не впасти, зачепив ногою високу вазу, яка гримнула на долівку.
Вокс підвів голову від столу. Страх та озлість читалися на його обличчі.
— Хто там? — сердито згукнув Найвищий Академік.
Рук уже лаштувався вийти до нього, щоб відрекомендуватися як новий Естерин помічник, і гарячково шукав зачіпки для своєї з’яви в палаті, аж ось…
— Молися, Воксе Верліксе, — прохрипів чийсь товстий голос.
Рук похолов. Говорили з темряви біля дверей. Вокс обернувся на звук голосу.
— Хто ти, покажися, — гукнув він із нотками неспокою в голосі.
— Як скажете, Воксе Верліксе, Найвищий Академіку, Ім’я та титул невидимий гість вимовив зневажливо, наче плюючись. І тут Рук угледів, як із мороку на світло виступив гоблін. Високий і кремезний, він був зодягнений та о зброєний подібно до першого гобліна, якого Рук бачив у коридорі. Прибулець махнув страхітливим кривим серпом із блискучими зазубнями, і його пошрамовані губи викривилися у лиховісному вищирі, оголивши чорні зуби. — Я приніс тобі звістку від Ватага Титуґґа…
— Як… Як ти смієш! — вибухнув Вокс, і від обурення його подвійна борода заходила ходором. — Уклякни, як звертаєшся до Найвищого Академіка Санктафракса та всього Нижнього міста!
Гоблін вишкірився ще нахабніше.
— Кажуть, ти кабанчик нівроку, — кинув він і з підкресленою неквапливістю провів шкарубким великим пальцем по кривому блискучому лезу. — Що то буде за райська втіха — почути, як ти кувікатимеш, — прогарчав гоблін.
— Звістка про твоє зухвальство дійде до Ватага Титуґґа, — владно промовив Вокс. — І ви обидва пошкодуєте про це!
Рук похитав головою. Воксові загрожувала смертельна небезпека, і хоч би як він храбрував, у глибоко посаджених очицях Найвищого Академіка виразно читалася паніка. Рук зрозумів, що тепер його черга діяти. Ковзнувши назад у сутінки, він попав перший-ліпший предмет, що трапився під руку. Його вага приємно заспокоювала.
— Найвищий Академік, — розсміявся гоблін. — Ти, огидне здоровенне безрозмірне тлусте нездале пухке паразитичне барило смальцю! — Він порвався вперед із серпом, націленим у Вокса.
— Будь ласка! — заволав Вокс. — Я дам тобі все, що забажаєш. — Обличчя його зсудомила розпачлива гримаса. — УСЕ! — Він незграбно позадкував, затулився руками і заячав: — Ні, ні, ні…
Гоблін щосили замахнувся серпом, збуривши пил у повітрі. Сяйнуло лезо. Вокс закам’янів із жаху.
— Ну, верещи, клич свого Ватага Титуґґа…
— А-а-а-а-а-й! А-а-а-а-а-й! — зарепетував Вокс не своїм голосом, наче прохромлений вепр-верхолаз. — А-а-а-а-а-й!
Рук кинувся на гобліна й обіруч звів над своєю головою важенну дровиняку. Сяйнуло гоблінове лезо. Вокс поточився назад. Натужно хекнувши, Рук з усього маху опустив довбешку на тім’я гоблінові.
Важко гупнуло дерево, почувся хряск. Гоблін обм’як, але на ногах утримався. Рук проковтнув тугий клубок у горлі. Кляті гоблінівські голови! Тверді, що те залізне дерево! Він молоснув його вдруге — скажений удар по голові збоку.
Гоблін як стояв, так і захилитався, завертівся на місці, безглуздо перебираючи ногами. Дико забігали його вирячкуваті сліпи і раптом закотилися, аж стало видно тільки налиті кров’ю баньки. Хрипко застогнавши, гоблін, прямий, мов колода, став перекидатися горілиць, а тоді з гуркотом повалився на підлогу.
Рук штурхонув його ногою. Убити гобліна він не вбив, та коли той прийде до тями, то ще довго доведеться йому пригадувати, де він і який шляк його трафив!
— Заспокойтеся, — звернувся Рук до зіщуленого Академіка. — Тепер вам ніщо не загрожує.
Вокс опустив одну руку і цікавим оком глипнув на хлопця.
— Ти… ти врятував мені життя, — белькнув він. — Хто ти такий?
— Рук Човновод, — відповів хлопець. — Помічник Естери Шпичколист.
— Естерин невільник, — пирхнув Вокс. Крекчучи та стогнучи з натуги, він перекотився на черево і з бідою звівся на ноги. — Я вдячний тобі, — промовив він, важко сапаючи, й простяг пухку руку. Очі його звузилися. — Що ти тут робиш, по сей бік вхідного люку?
— Я… е-е-е… Естера… тобто Худайло… — замимрив Рук. І тут хтось чемно постукав у двері: три легенькі, акуратні удари, тиша, а тоді ще три.