![Шлях Богомола. Імператор повені [Романи] - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com](/uploads/posts/books/8/4/7/shlyah-bogomola-imperator-poveni-romani-download.jpg)
Шлях Богомола. Імператор повені [Романи]
- Автор: Ешкилев Владимир Львович
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-6885-9
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Шлях Богомола. Імператор повені [Романи]». Краткое содержание книги:
Події в романі «Імператор повені» відбуваються на сім століть пізніше. Богиня Карна (мати Богомола) не полишає у спокої наш світ. Герой роману несподівано для себе стає обраним воїном, якому судилося протистояти древній і могутній Викрадачці Немовлят. Автор з тонкою іронією змальовує мандри героя світами. Адже хоча часи й змінюються, проте злодійський світ на ім’я Опадло все ще десь поряд з нами.
— У християн бог важливіший за Рта-правду? — здивувалась Жаринка.
— Ти цього не відала?
— Ні, не відала… Тоді чого варті їхні присяги?
— Слушне запитання, — кивнула Хамдуна. — Серед християн багато кривоприсяжників і клятвопорушників. Коли вони присягають іменем свого бога, то присягають не суттю, як ми, а лише межами своїх законів.
— Я не розумію.
— Спробую пояснити… — Богомолова дружина на мить замислилась. — Коли ти твориш присягу іменем бога-предка, що саме забороняє тобі її зламати?
— Якщо я її зламаю, то від мене втече… себто з мене вийде Сила предка, і я помру, — знизала плечима Жаринка. Питання було дитячим, відповідь на нього знала навіть малеча Білого Племені.
— А християнину забороняє зламати присягу лише закон їхнього бога. Й то тільки тоді, коли він присягає іншому християнинові.
— А якщо не християнинові?
— Тоді ніщо не забороняє.
— Але ж… — нахмарилась Жаринка.
— Ти правильно здогадалась. Усі присяги християн, які вони творять для іновірців, не вартують навіть яєчної шкаралупи.
— Чому ж люди нашої віри, хазари і східні люди торгують з християнами? — після довгої паузи запитала білявка. — Адже в торгівлі без присяг не можна.
— Купець не ламає присяги заради вигоди. Але християнський купець не помре, якщо зламає присягу. До речі, і хазарин не помре, і вірний Мухамедові також. Лише той дає справжню клятву, хто зберігає вірність древній вірі, присягає цілим життям, ставить на кон життєдайне єднання із Силою предка.
— А яке ім’я в твого предка? — раптом запитала Жаринка.
— Я живу в ім’я Триликої.
— То виходить, що ти також відступила від древньої віри?
— Я з роду жриць, у якому тридцять шість поколінь служили богині.
— Значить, Трилика — твій предок?
— Вона моя свекруха.
— Ти одружена з сином богині? — ледь не підстрибнула білявка.
— Так.
— Він смертний?
— Ні.
— Він живе у Серединному світі?
— Іноді… — Жаринці здалось, що Хамдуна стримує себе, щоби не сказати зайвого. — Коли схоче.
У землянці певний час панувало мовчання. Відтак Жаринка схопилась, сіла на ліжник і подивилась Хамдуні в обличчя так, наче уперше її побачила.
— Ти не служителька і не жриця, — урочисто промовила Стоймислова донька. — Ти — дружина цілого бога!
— Я ж сказав, що не дам тобі воїв! — Чоломир свинцевим поглядом гнав Пекича зі світлиці. — Такою є моя княжа воля! Що тобі не ясно?
— Загинемо.
— Не каркай, круче! — Князь кинув у стіну братиною. — Й не лякай мене, я не з лякливих.
— Не я крук, княже, не я, — похитав головою Волх. — Крук на Громовому хребті сидить, нашу погибель вичакловує.
— Та що він там вичакловує, про що ти мовиш… — Чоломир ковтнув хмелю просто з черпаку. — Яке йому до нас діло. Де Громовий хребет, а де ми…
— Сила в нього велика, а стане ще більшою.
— Ти лише лякаєш, а по суті нічого мені не кажеш. В чому погибель? Звідки та Сила? Верховинці он уже сім століть поряд із тими чаклунами живуть, і нічого злого їм не робиться. А ми конче мусимо згинути, так? Звідки у тому певність? Тітіра-дура щось там пробелькотіла! Щось там попричитала… А я, виходить, від тих її причитань маю просто серед зими йти війною на гірські замки, класти родовичів на скелях? Й без того добрих воїв можна на пальцях порахувати.
— Вислухай мене, пресвітлий княже. — Волх підніс свого посоха, наче являв через нього вертикаль Сили, що з’єднує три світи. — Вислухай, заради Хорса, моє відання, за все життя мною здобуте… В давні часи, княже, між світами були прямі дороги, якими древні жерці і пророки мандрували, як ми — лісовими путівцями. Потім люди здрібніли, стали жадібними та заздрісними, і боги закрили прямі шляхи. Вони замкнули нас у Серединному світі. Й від того ми здрібніли ще більше. Колись могутні пророки виходили на прю з богами і перемагали богів. Хто тепер на таке здатний? Благі боги також перестали гостювати у Серединному світі, де запанувала порожнеча. Сила майже вийшла зі священних місць. Там, де колись щиро сяяло, тепер ледь жевріє. Серединним світом нині цікавляться лише дрібні паскудні божки, що бажають крові й злягань зі смертними жінками…
— Пека свого згадав? — вищирився князь і знов потягнувся за черпаком.