Бесплатная библиотека
Читайте книгу на сайте или телефоне
READ-E-BOOK » Фэнтези » Шлях Богомола. Імператор повені [Романи]
Шлях Богомола. Імператор повені [Романи] - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com

Шлях Богомола. Імператор повені [Романи]

Электронная книга - «Шлях Богомола. Імператор повені [Романи]». Краткое содержание книги:

Середина IX століття. Східна Європа охоплена війнами. Праукраїнські племена під тиском Хазарії та служителів демонічного божества, знаного під ім’ям Богомола, відступають на Захід. Але й на землях їхньої нової батьківщини — Прикарпаття — ворог не залишає їх у спокої. З глибин віків виринає містичний спадок магів, що загрожує всьому сущому. І Серединний світ людей, і вищі світи богів завмерли у тривожному очікуванні. В цей буремний час у далекому гірському городищі доля зводить героїв роману для того, щоб учергове змінити хід історії. Хоча події, описані у романі «Шлях Богомола», відбулись понад тисячоліття тому, їх відлуння ще й досі можна почути у легендах та переказах гірських народів, у шепотінні вітрів на перевалах, у плескоті кришталевих карпатських джерел та водоспадів.
Події в романі «Імператор повені» відбуваються на сім століть пізніше. Богиня Карна (мати Богомола) не полишає у спокої наш світ. Герой роману несподівано для себе стає обраним воїном, якому судилося протистояти древній і могутній Викрадачці Немовлят. Автор з тонкою іронією змальовує мандри героя світами. Адже хоча часи й змінюються, проте злодійський світ на ім’я Опадло все ще десь поряд з нами.
1 ... 49 50 51 52 53 54 55 56 57 ... 146
Перейти на страницу:

— У християн бог важливіший за Рта-правду? — здивувалась Жаринка.

— Ти цього не відала?

— Ні, не відала… Тоді чого варті їхні присяги?

— Слушне запитання, — кивнула Хамдуна. — Серед християн багато кривоприсяжників і клятвопорушників. Коли вони присягають іменем свого бога, то присягають не суттю, як ми, а лише межами своїх законів.

— Я не розумію.

— Спробую пояснити… — Богомолова дружина на мить замислилась. — Коли ти твориш присягу іменем бога-предка, що саме забороняє тобі її зламати?

— Якщо я її зламаю, то від мене втече… себто з мене вийде Сила предка, і я помру, — знизала плечима Жаринка. Питання було дитячим, відповідь на нього знала навіть малеча Білого Племені.

— А християнину забороняє зламати присягу лише закон їхнього бога. Й то тільки тоді, коли він присягає іншому християнинові.

— А якщо не християнинові?

— Тоді ніщо не забороняє.

— Але ж… — нахмарилась Жаринка.

— Ти правильно здогадалась. Усі присяги християн, які вони творять для іновірців, не вартують навіть яєчної шкаралупи.

— Чому ж люди нашої віри, хазари і східні люди торгують з християнами? — після довгої паузи запитала білявка. — Адже в торгівлі без присяг не можна.

— Купець не ламає присяги заради вигоди. Але християнський купець не помре, якщо зламає присягу. До речі, і хазарин не помре, і вірний Мухамедові також. Лише той дає справжню клятву, хто зберігає вірність древній вірі, присягає цілим життям, ставить на кон життєдайне єднання із Силою предка.

— А яке ім’я в твого предка? — раптом запитала Жаринка.

— Я живу в ім’я Триликої.

— То виходить, що ти також відступила від древньої віри?

— Я з роду жриць, у якому тридцять шість поколінь служили богині.

— Значить, Трилика — твій предок?

— Вона моя свекруха.

— Ти одружена з сином богині? — ледь не підстрибнула білявка.

— Так.

— Він смертний?

— Ні.

— Він живе у Серединному світі?

— Іноді… — Жаринці здалось, що Хамдуна стримує себе, щоби не сказати зайвого. — Коли схоче.

У землянці певний час панувало мовчання. Відтак Жаринка схопилась, сіла на ліжник і подивилась Хамдуні в обличчя так, наче уперше її побачила.

— Ти не служителька і не жриця, — урочисто промовила Стоймислова донька. — Ти — дружина цілого бога!

4.3

— Я ж сказав, що не дам тобі воїв! — Чоломир свинцевим поглядом гнав Пекича зі світлиці. — Такою є моя княжа воля! Що тобі не ясно?

— Загинемо.

— Не каркай, круче! — Князь кинув у стіну братиною. — Й не лякай мене, я не з лякливих.

— Не я крук, княже, не я, — похитав головою Волх. — Крук на Громовому хребті сидить, нашу погибель вичакловує.

— Та що він там вичакловує, про що ти мовиш… — Чоломир ковтнув хмелю просто з черпаку. — Яке йому до нас діло. Де Громовий хребет, а де ми…

— Сила в нього велика, а стане ще більшою.

— Ти лише лякаєш, а по суті нічого мені не кажеш. В чому погибель? Звідки та Сила? Верховинці он уже сім століть поряд із тими чаклунами живуть, і нічого злого їм не робиться. А ми конче мусимо згинути, так? Звідки у тому певність? Тітіра-дура щось там пробелькотіла! Щось там попричитала… А я, виходить, від тих її причитань маю просто серед зими йти війною на гірські замки, класти родовичів на скелях? Й без того добрих воїв можна на пальцях порахувати.

— Вислухай мене, пресвітлий княже. — Волх підніс свого посоха, наче являв через нього вертикаль Сили, що з’єднує три світи. — Вислухай, заради Хорса, моє відання, за все життя мною здобуте… В давні часи, княже, між світами були прямі дороги, якими древні жерці і пророки мандрували, як ми — лісовими путівцями. Потім люди здрібніли, стали жадібними та заздрісними, і боги закрили прямі шляхи. Вони замкнули нас у Серединному світі. Й від того ми здрібніли ще більше. Колись могутні пророки виходили на прю з богами і перемагали богів. Хто тепер на таке здатний? Благі боги також перестали гостювати у Серединному світі, де запанувала порожнеча. Сила майже вийшла зі священних місць. Там, де колись щиро сяяло, тепер ледь жевріє. Серединним світом нині цікавляться лише дрібні паскудні божки, що бажають крові й злягань зі смертними жінками…

— Пека свого згадав? — вищирився князь і знов потягнувся за черпаком.

1 ... 49 50 51 52 53 54 55 56 57 ... 146
Перейти на страницу:
0
Сюжет
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Атмосфера
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Главный герой
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Общее впечатление
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
Итоговая оценка: 0.0 из 10 (голосов: 0 / История оценок)