Джовані Трапатоні

— Ви, правдолюбна, — з ненавистю прошипіла до неї Мальва, — погляньте у вікно! Там, за вікном, нічого не пече ваші правдиві очі?! Чи під власним носом ви бачите лишень досконалість? Несправедливості там, за вікном, у людських містах, немає?! Гляньте, гляньте! Гарненько придивіться! Все місто прикрашене різдвяними зрубаними ялинками! Росла собі ялиночка, прийшли ви, милосердні люди, і жахнули її під самий корінь! І все лишень для того, аби вона два тижні милувала ваші правдолюбні очі! А потім — на смітник! Ось ваше справжнє милосердя і гуманність. Тож виправляйте ту несправедливість, яка під самим вашим носом, і не лізьте під чужий! Подивіться! Гляньте, гляньте у вікно! Майже на кожній панянці хутряна шуба! Чоловіки, через одного, носять хутряні шапки! І це — у цивілізованій Європі! Чи, може, ваші милосердні голови та гуманні душі не знають, яким чином ви дістаєте це хутро?! То я можу вам сказати, звідки і в який жорстокий спосіб ви, цивілізовані люди, його маєте! Або ось цей ваш чобіток… який ви з ненавистю зіжмакали в своїх руках… Знаєте, з чого він пошитий? Що, теж не знаєте?! Ну то я, зла і брутальна ворона, зараз вам це розповім. Це милосердні люди забили телятко, зідрали з нього шкіру та й пошили для вас, правдолюбна пані, чобітки. Що витріщились на мене? — сміливо та зневажливо вигукнула Мальва. — Виправляйте те, що під вашим носом! А не лізьте… Не лізьте зі своєю жалістю рятувати якусь вірменську ворону, яку ви навіть не бачили! І Джовані… Джовані ваша гуманність не потрібна!

— Все? — спокійно запитала у ворони баба Ганя, щойно та змовкла.

— Сподіваюся, що все, — відповіла Мальва. — Сподіваюсь, ви хоч щось збагнули.

— Я одразу збагнула, що треба негайно телефонувати професору Тарасюку. За вами, люба, просто-таки плаче університетська кафедра. На трибуні ви мали би шалений успіх.

— Знову за своє? — зневажливо посміхнувшись, мовила Мальва. — Ваше блюзнірство зайвий раз доводить, що вам правда очі коле.

— Це ви підмітили влучно, — погодилась баба Ганя. — Але ця правда не лишень мої очі коле. І серед ваших воронів є такі ж самі хворі… Той же Горан та Бо Ши… Думаю, їхні очі боляче пече… Пече, аж випікає теперішня несправедлива суспільна побудова… Завжди і всюди були і ті, кому пече, і ті, хто ходять у хутрах, і ті, кому байдуже це все… Ось така проста відповідь на ці складні питання… Ну, а тепер… Я думаю, ми, зрештою, вже вільні… Юрку, не в службу, а в дружбу, пригальмуй нам біля Оперного — далі ми самі.

— Юрку, зроби, як вона просить, — владно наказала Мальва.

— Буде зроблено, господине, — відповів чорнявий файний хлопець. І чорний лімузин майже відразу зупинився.

Юрко хутко вискочив з машини та чемно відчинив задні двері.

— Слухайте, Мальво, — звернулась Лада до ворони, — мені так кортить вас запитати…