Гордість і упередження і зомбі
- Автор: Остин Джейн, Грэм-Смит Сет
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Основи
- ISBN: 978-966-500-783-8
- Переводчик: Роксоляна Свято
- Жанр: Юмористическая проза
Электронная книга - «Гордість і упередження і зомбі». Краткое содержание книги:
Так починається «Гордість і упередження і зомбі», розширена версія улюбленого роману Джейн Остін, до якого тепер увійшли цілковито нові епізоди — сцени безжальних зомбівських безчинств. Іще на початку ми дізнаємося, що тихі села Англії охопила загадкова моровиця, внаслідок якої мертві... почали оживати! Тепер у відважної Елізабет Беннет немає вибору: вона мусить порятувати батьківщину від нечисті. Та вже невдовзі від таких шляхетних намірів її відволікає гордовитий і бундючний містер Дарсі. З його появою на читача чекає розкішна комедія характерів, сповнена майстерних словесних поєдинків між двома закоханими, а також не менш брутальних реальних поєдинків на кривавому полі бою. Чи зуміє Елізабет побороти сатанинське поріддя? І чи зможе подолати соціальні упередження, властиві класові дрібноземельних дворян? Сповнений романтики, сердечних мук, сутичок, канібалізму й тисяч трупів на різних стадіях розпаду, роман «Гордість і упередження і зомбі» перетворює шедевр світової літератури на щось таке, що вам справді захочеться прочитати.
ДЖЕЙН ОСТІН — авторка романів «Розум і почуття», «Менсфілд-Парк», «Емма» та інших шедеврів британської літератури.
СЕТ ҐРЕМ-СМІТ колись прослухав курс із англійської літератури. Нині проживає в Лос-Анджелесі.
— Запевняю вас, мем, — відповів Дарсі, — така порада їй не потрібна, адже вона вправляється щоденно.
— Тим краще. Забагато вправлянь не буває. І коли я писатиму їй наступного листа, то обов’язково нагадаю, щоб ніколи про це не забувала. Я нерідко кажу юним леді, що досягнути вершин у бойових мистецтвах неможливо без постійних і наполегливих вправлянь. Я вже не раз казала міс Беннет, що вона й наполовину не дорівняється до моїх умінь, якщо не вправлятиметься більше. І оскільки в місіс Коллінз немає додзьо, я вже не раз казала їй, щоб приходила до Розінґзу щодня. Мої ніндзя завжди до її послуг. За умови, звісно, що вона їх більше не вбиватиме. В тій частині маєтку вона нікому не заважатиме.
Містер Дарсі дещо знітився через таку тітчину нетактовність, але не сказав нічого.
А після кави полковник Фіцвільям нагадав Елізабет, що та обіцяла продемонструвати небувалу силу своїх пальців. Для цього вона надягнула підв’язку скромниці й закріпила її на гомілках. Леді Кетрін і решта присутніх спостерігали за тим, як, ставши на руки, Елізабет піднесла ноги догори, а сукня завдяки підв’язці не опадала. Містер Дарсі розташувався так, щоб бачити вираз обличчя чарівної акробатки. Елізабет це помітила і за першої ж нагоди грайливо усміхнулася та сказала:
— Ви хочете мене злякати, містере Дарсі, розташувавшись так, щоб упритул мене розглядати? Але мене це не турбує. Через свою впертість я відмовляюся лякатися на догоду чиїмось бажанням. Моя мужність лише зростає від спроб мене принизити.
І на потвердження своїх слів вона припідняла долоню — таким чином, тепер вона трималася лише на кінчиках пальців рук.
— Я не казатиму, що ви помиляєтеся, — відповів він, — адже ви й самі чудово розумієте, що я не маю наміру вас лякати. І я достатньо добре знаю вас, аби розуміти, як радо ви висловлюєте судження, що не є вашими власними.
Почувши такий свій опис, Елізабет щиро розсміялася. І, звернувшись до полковника Фіцвільяма, сказала:
— Ваш кузен чудово змалює мій характер і навчить не вірити жодному моєму слову. Яка халепа — зустріти особу, спроможну вивести мене на чисту воду саме в тих краях, де я сподівалася поблажливішого ставлення. І справді, містере Дарсі, не надто великодушно з вашого боку згадувати про всі мої вади, про які ви дізналися в Гартфордширі. Адже я можу відплатити вам тим самим. А почуте, напевно, шокує ваших родичів.
— Я вас не боюся, — посміхнувшись, відповів він.
— Благаю, не мовчіть! — вигукнув полковник Фіцвільям. — Мені страшенно цікаво, чим ви можете йому дорікнути! Я дуже хочу знати, як він поводиться серед незнайомців.
— У такому разі я дещо розповім. Але будьте готові: ви дізнаєтеся жахливі речі.
Елізабет відштовхнулася кінчиками пальців від підлоги, легко приземлилася на ноги й відчепила підв’язку скромниці.
— Ви маєте знати, що в Гартфордширі ми вперше зустрілися на балу. І, як ви гадаєте, що він там робив? Він протанцював лише чотири танці, хоч джентльменів у залі відчутно бракувало. Я напевно знаю, що не одна юна леді не змогла станцювати, бо їй не вистачило партнера. Містере Дарсі, ви ж не можете це заперечити.
— На той час я не мав честі знати жодну леді на тому балу, окрім дам, із якими приїхав.
— Це правда. Адже на балах нікого й не представляють. Гаразд, полковнику Фіцвільяме, що ще вам продемонструвати? Мої пальці готові до нових подвигів.
— Можливо, — продовжив Дарсі, — я й справді міг поводитися так, щоб завести нові знайомства. Але я не надто вмію рекомендувати себе незнайомим людям.
— Може, спитаємо вашого кузена, в чому тут річ? — зауважила Елі-забет, і далі звертаючись до полковника Фіцвільяма. — Може, поцікавимося в нього, чому розумна й освічена особа, вишколена на першокласного вбивцю, не надто вміє рекомендувати себе незнайомим людям?
— Я можу відповісти на ваше запитання і без його допомоги, — зауважив Фіцвільям. — Річ у тому, що він себе ніколи цим надто не обтяжував.
— У мене й справді немає таланту, властивого іншим, — вів далі Дар-сі. — Я не вмію заводити невимушену бесіду з людьми, яких раніше не бачив. І не вмію вловлювати тон їхньої розмови чи вдавати, ніби цікавлюся їхніми проблемами, як зазвичай роблять у таких випадках.
— Мої пальці, — сказала Елізабет, — не такі міцні, як у вашої тітки. Їм бракує і сили, й спритності, й смертоносності. Але я завжди вважала це власною провиною, бо ж це означає, що я замало вправляюся. Та я ніколи не сказала б, що в мене просто не відповідні для цього пальці.
Дарсі усміхнувся: