Безцінний

— Хто?

— Чорна Мадонна, покровителька Польщі, свята національна ікона.

Ліза вибухнула голосним сміхом, зовсім неаристократично.

— Вам не досить, що ваш святий образ — це російська ікона, то ще на додачу Мадонна є чорною? Ти ще скажи, що вона була єврейкою. Польські націоналісти про це знають?

— Знають і ставляться краще, ніж до жінок у своїх родинах. Ми можемо побачити інші приміщення?

Ліза показала просторий хол з величезним кришталевим дзеркалом, кабінет з бібліотекою, сходи на другий поверх, охайну спальню з різьбленим ліжком, коридор на другому поверсі з балюстрадою з одного боку і рядом темних дверей — з іншого.

— Стій! — раптом шепнув Кароль, ніби боявся, що хтось стоїть за вікном і підслуховує.

Так, насправді досі сприймав усе як гру. Не до кінця вірив у Рафаеля, у напад, у таємничого американського колекціонера. Усе видавалося нереальним. Для нього це була радше пригода і привід, щоб провести трохи часу з Зосею, яку так і не зміг викинути з пам’яті, хоча й дуже старався. Лише тепер, коли побачив картину, що виднілась у приміщенні наприкінці коридора, зрозумів, що все відбувається насправді. І усвідомив, що сидить у величезному покинутому темному будинку, в якому кожний шепіт відбивається дивною луною, а кожна дошка зловісно рипить. Що він у чужій країні, що довкола кружляє озброєна охорона, а трохи далі знаходиться дивне місце, в якому араби продають китайську їжу, а перемовини зі Зброєю, напевно, так само популярні, як у Польщі фрустрація.

Зустрілися з Лізою поглядами, і цієї самої миті хтось затарабанив у двері внизу, луна відбилася від усіх стін, перетворюючи стукіт на глухе грюкання, ніби якась проклята душа силкувалася вирватися з пекла.

— Я піду, — просичала Ліза і зняла светр через голову. — Ти втрачаєш акцент, коли напружений.

Перш ніж Кароль встиг зауважити, що вона гола, накрилася простирадлом і скуйовдила собі волосся.

— Якщо почуєш слово «Англія», стрибай через вікно і тікай. Ясно?

Гупання повторилося. Ліза почекала ще хвилину, потім крикнула, що спускається, і гучно збігла сходами. Кароль присів біля вікна, щоб потайки спостерігати за тим, що відбувається.

— Так? — Лізин голос прозвучав заспано і так еротично, що Бознанський пошкодував про своє недавнє рішення.

— Дуже перепрошую, пані, але ми помітили, що автомобіль досі стоїть на під’їзді до будинку, а наскільки нам відомо, дім ще не продано. — Кароль упізнав Чавеса, ворога юристів і ґвалтівників. — Ми хотіли перевірити, чи все гаразд.

Останнє речення по суті означало: «Ми вирішили перевірити, чи ви не збоченці, яким треба скрутити голови, а потім викинути їх в океан, доки вони когось не зґвалтували, бо якийсь папуга їх захистить, і вони ґвалтуватимуть далі».

— Я перепрошую, ви офіцер поліції? — запитала Ліза все ще заспаним голосом.