Гумовий Київ рожевих мрій

Я знав двох чуваків, які грають в парі аналогічну музику, але тексти їх пісень були російськомовними на відміну від наших. Я собі такого просто не дозволяв. Вважав і вважаю понині, що у нас є власна мова, котрою, не те що можна розмовляти і на якій чудово складаються пісні — потрібно пишатися тим, що ми в неї є, і вона дає нам свій дар україномовлення.

Я збирався підтягнути цей дует до заходу, який відбудеться в клубі «Стойло Пегаса». Про це нам люб'язно повідомив Руслан Анатолійович. Він подзвонив Симкові на мобільний і дав нам деяку інформацію.

Розмовляли вони недовго, а в процесі розмови він часто підбадьорював: говорив, що усе буде, з його слів, кльово. Ну, кльово так кльово, що ж тут вдієш. Симко трусив головою і дебільно посміхався — він, як і я, не вмів лицемірити.

Увесь конкурс повинен був зайняти не більше п'яти-шести годин, якщо враховувати проміжки часу, відведені на перекури, приготування та набуття нових сил і дорогоцінної енергії. Також Анатолійович повідомив, що з усіх надісланих демо-записів оберуть лише сім, враховуючи наш. Тому що, мовляв, якщо більше, то часу не вистачить. Звісно, шкода, але і в цьому є переваги: талант зуміє себе заявити і за такий короткий час. Потім хтось, не знаю хто, вибере п'ять суддів, які будуть судити нашу творчість з огляду на якість музики, виконання, зміст текстів пісень і, взагалі, усіляко вирішувати нашу мрійливу долю.

Спочатку відсіють три колективи. Дадуть їм розпрощатися із публікою і поженуть зі сцени під змахи батога. Потім відокремлять ще два, на котрих чекає, вже, щоправда, не така ганебна, але теж несолодка доля. На сцені залишаться два кращих гурти, які на дуелі будуть змагатися за право бути переможцем і отримати моральну, а на додаток, і матеріальну втіху. Переможе кращий, а тих музикантів, що програли, пригостять випивкою — в розумних, звісно, кількостях — коштом закладу. От такий втішний приз чекатиме на тих, хто був на сцені, а опинився під нею.

Ми з Симком дуже хотіли п'ятсот баксів, а тому і наярювали, як навіжені. Не відривались від інструментів цілими днями. У процесі репетицій я зустрічався із Оленкою, в процесі них я почав ходити на роботу, і, з ними ж паралельно, ми переїхали в нову квартиру.

Це трапилось після моєї нічної зміни. Я залипав, як собака, а треба було їхати до біса далеко забирати звідти наші з Оленою торби. Мене збудив телефон, але я на той час вже проїхав кілька зайвих зупинок — довелось повертатися. Зустрівся нарешті зі своєю коханою — вона сиділа під своїм гуртожитком, як циганча, яке полишили охороняти пожитки усього табору. Ми, за старою звичкою, полизались з півгодини, а потім упіймали таксі і, позапихавши скарби табору до багажного відсіку авта, покотили за новою адресою. У машині я всю дорогу міцно спав, а прокинувся вже безпосередньо на місці. Непоганий, як на мене, п'ятиповерховий будинок, третій поверх, двокімнатна квартира, окрема ванна, кухня і спальня на двох. Господи, я й не здогадувався, наскільки втомився від усього цього.