Повернення "Галактики"
- Автор: Бережний Василь Павлович
- Год: 1978
- Язык: украинский
- Год: “ВЕСЕЛКА”
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Повернення "Галактики"». Краткое содержание книги:
Навколо іскрився під сонцем сніг, десь далеко, на самісінькому обрії, палахкотіла рожева заграва, і Дем’янко здогадався, що то — діючий вулкан.
Минали години за годинами, а санний поїзд рухався не зупиняючись. Один раз тільки постояли трохи перед глибокою тріщиною, яка перетнула шлях. В одному місці через неї пролягла вузенька крижана перемичка, і полярники оглядали її — чи витримає? Порадились люди і вирішили їхати. От уже сміливці! Не злякалися крижаної пащі — тягач забурчав і посунув на перемичку, вона осіла, але все-таки витримала. Вперед, вперед!
Ох і широкий, ох і безмежний світ!
Мабуть, з тисячу кілометрів проїхали, коли Дем’янко побачив на обрії величезне місто. Його палаци, височезні шпилі сяяли на сонці, неначе витесані з коштовного каміння. “Що за дивина? — подумав Дем’янко. — Досі — він це знав з книжок — великих міст в Антарктиді не було, тільки селища науково-дослідних станцій. Чи, може, недавно збудували? Чого тільки не встругнуть люди!”
Під’їхали ближче, і Дем’янко побачив населення того міста. Мешканці середні на зріст походжають спроквола, начебто дуже поважні особи!
А коли тракторний поїзд впритул під’їхав до того міста, виявилося, що то зовсім не місто, а нагромадження криги. Гостроповерхові брили льоду, кожна завбільшки з будинок, понависали над самісіньким океаном, і хвилі бухають, розбиваються об них. А населення? Та то ж пінгвіни! Ох і симпатичні! І людей не бояться. Як тільки поїзд зупинився, вони почали підходити — і поодинці, і гуртами. Стали, роздивляються — господарі Антарктиди!
Вискочив Дем’янко на сніг і попрямував до натовпу чудернацьких птахів.
— Здрастуйте, пінгвіни! — вигукнув Дем’янко. — Привіт вам із Непитайлівки!
— Здрастуй, здрастуй, хлопчику! — загелгали пінгвіни. — Будеш гостем у нашому крижаному краї!
А один обдивився Дем’янка кругом та й каже:
— У тебе такий міцний дзьоб, як і в нас. Коли б одягся в пух і пір’я — був би справжній пінгвін.
— Е, ні, — заперечив Дем’янко, — у мене зовсім не дзьоб, а ніс, і я хочу стати людиною.
— А пінгвіном теж добре!
— Ні, ні, я знаю, — наполягав на своєму Дем’янко, — людиною бути найкраще.
Розмовляючи, вони прямували до берега океану. Дем’янко ішов попереду, а за ним, витягнувшись у шнурочок, човгали пінгвіни. Вони люблять ходити один за одним. Там, біля берега, стоїть на причалі корабель, і Дем’янко ним повернеться додому. Хай доправиться до якогось порту, а звідти він уже знайде дорогу в Непитайлівку.
Та от лихо: поки допленталися — корабель відчалив… Ех, шкода… Дем’янко здер з голови берета і жбурнув на сніг.
А корабель віддаляється, уже тільки мріє за хвилями.
Один Поважний Пінгвін торкнув Дем’янка оцупком, який був колись крилом, і сказав:
— Чого ти так хвилюєшся, хлопчику? Ти ще встигнеш наздогнати його вплав.
Дем’янко поглянув на бурхливі хвилі, що валами котились одна за одною, і сумно похитав головою:
— Е, це мені не під силу… Я ж не вмію плавати так, як ви.
Тоді другий Пінгвін запропонував:
— А знаєш що? Ходімо до крижаної гори. Здерешся на неї і звідти ще довго дивитимешся на той корабель, і тобі полегшає. Чи не так, друзі?
— А так, так! — закивали довгими дзьобами пінгвіни.
“Ну й смішні, — подумав Дем’янко. — Таке й скажуть: полегшає!..” Але пішов з ними, бо йому було дуже цікаво. Адже він ще не бував на крижаних горах.
АЙСБЕРГ
Поважний Пінгвін пішов попереду, бо найкраще знав, як пройти на льодовик. За Поважним ступав Дем’янко, а за ним шнурочком тяглася решта птахів.
— Бач, занедбали ви свої крила, от і не літаєте, — сказав Дем’янко.
— Зате ми добре плаваємо, — відповів Поважний, — літаємо у воді.
Поважний вів зигзагами, бо доводилося обходити крижані брили. Чим вище вони сходили, тим ширшав краєвид. Сонце викрешувало міріади іскор — і на сніговому суходолі, і на білопінних гребенях моря.
Зійшовши на вершину, Дем’янко знову побачив удалині корабель. Він був схожий на білу птицю, яку хвилі здіймають аж до неба. Здавалось, корабель от-от одірветься від води та й полине до самісінького золотого сонця. І опуститься аж біля рідних берегів…
Пильно дивився Дем’янко на корабель. Пінгвіни теж дивилися. Вишикувались рядком, крила опустили, наче руки, повитягували вперед свої довгі дзьоби та й дивляться.
А корабель усе даленів і даленів. За ним услід — хвилі, наче казкові гривасті коні.