Сказання з Небезпечного Королівства

— Ось! — хекнув він, кладучи долі величезну ношу золота і дві скрині діамантів.

— А спробуй-но ще! — мовив фермер. — І не барися!

— Це суворо, надміру суворо, — сказав дракон, укотре заходячи всередину.

А тим часом сіру кобилу почала дещо турбувати її власна доля. «Хто ж повезе всі ці тягарі додому, цікаво було би знати?» — подумала вона й окинула всі лантухи та скрині таким довгим сумовитим поглядом, що фермер прочитав її думки.

— Не хвилюйся, любонько! — сказав він. — Тягти віз ми примусимо старого хробака.

— Змилосердіться! — заблагав дракон, почувши ці слова й утретє вийшовши з печери з величезною ношею та цілим візком, щедро навантаженим коштовностями, схожими на зелене та червоне полум'я. — Змилуйтеся! Якщо я потягну все це, то неодмінно помру. Я вже не подужаю витягти жодного лантуха, навіть коли ти вб'єш мене за це.

— Отже, там є ще, еге ж? — сказав фермер.

— Так, — відповів дракон, — аби вистачило для гідного життя.

Він — рідкісне диво! — казав майже правду, і це, як з'ясувалося, було мудро.

— Якщо ви залишите мені решту, — сказав прелукаво черв, — я довіку буду вам другом. І віднесу цей скарб аж до оселі шановного пана, а не до Королівської. Ба більше, допоможу вам зберегти його в себе, — так сказав він.

Тоді фермер лівою рукою витяг зубочистку і якусь хвилину напружено розмірковував. Потому, проявивши розумну розважливість, сказав:

— Домовилися!

Натомість лицар наполягав би на тому, щоби забрати цілий скарб і отримав би його разом із прокляттям. А дракон, якби Джайлз довів його до відчаю, міг би також — цілком імовірно — розвернутись і стати до бою, незважаючи на присутність Хвостогриза. Тоді Джайлз, якщо б і не загинув сам, то знищив би свій транспорт і залишив би левову частину своєї здобичі в горах.

На тому й порішили. Фермер набив кишені коштовностями — про всяк випадок, якби щось пішло не так, — і нав'ючив кобилу невеликим вантажем. А все інше нагромадив у скрині й торби і складав їх на спину Хризофілаксові, доки дракон не став схожим на королівський фургон. Летіти йому тепер було ніяк, бо вантаж був надто тяжкий, а Джайлз іще і зв'язав йому крила.

«Он як, ця мотузка опинилась у мене під рукою саме вчасно!» — подумав фермер і з удячністю згадав парафіяльного священика.

Тож дракон, важко дихаючи та пускаючи дим, тепер квапився в чужі землі, а за ним ішли кобила та фермер, котрий тримав напоготові Каудімордакса, дуже блискучого і загрозливого. Черв не наважувався викинути ніякого коника.

Незважаючи на тягар, кобила та дракон рухалися назад помітно швидше, ніж кавалькада їхала сюди. Адже Фермер Джайлз квапився, і не останньою причиною такого поспіху був мізер їжі в його торбах. А ще він не довіряв Хризофілаксові після того, як дракон порушив такі урочисті, такі обов'язкові до виконання клятви, і фермер безупинно міркував, як би то перебути ніч, не згинувши та не зазнавши великих втрат. Але ще до настання тієї ночі йому пощастило, бо вони наздогнали півдюжини слуг і поні, котрі поквапилися було втекти, а тепер, розгублені, блукали поміж Пустельних Пагорбів. Ті кинулись урозтіч зі страху та подиву, але Джайлз гукнув їм: — Гей, хлопці! Поверніться! Маю для вас роботу і добру плату за неї — доки ці торби не спорожніли.