![95-16 [uk] - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com](/uploads/posts/books/2/9/2/5/8/95-16-uk-download.jpg)
95-16 [uk]
- Автор: Рудский Ян
- Год: 1976
- Язык: украинский
- Год: Молодь
- Переводчик: Б. Дащенко
- Жанр: Другие детективы
Электронная книга - «95-16 [uk]». Краткое содержание книги:
По-різному склалося життя трьох колишніх в’язнів. Траубе і Джонсон лишаються в Західній Німеччині, Шель повертається на батьківщину і стає кореспондентом однієї з польських газет. Але всіх їх так чи інакше зв’язує минуле.
Одержавши від Траубе листа з проханням про допомогу. Шель їде в ФРН, але друга вже не застає: Леон Траубе гине. Обставини його смерті викликають у Шеля сумнів. Крок за кроком журналіст розплутує нитку і робить несподіване відкриття…
— Не маю ні часу, ні бажання утруднювати себе збиранням доказів.
— Можна спитати, що ти збираєшся робити?
— Я ще не думав про це.
— А чого хочеш од мене?
Шель знизав плечима. Він намагався не дивитися на двері; Кароліна прислухалася до їхньої розмови, і це дратувало його. Невідомо, чи можна розраховувати на неї.
— Я приїхав на прохання Леона, — сказав Шель, — отже, мені лишається тільки одне: розкрити обставини, за яких він помер.
— Кому? — гостро спитав Джонсон.
— Людям, компетентним у визначенні міри покарання.
— Простіше кажучи, ти хочеш передати справу до рук властей? — гнівно кинув американець. — Невже ти гадаєш, що я, завдавши собі стільки клопоту, тепер допущу до цього?
— Отже, ти визнаєш, що таки завдав клопоту? — кинувся в атаку Шель.
— Не визнаю нічого. Теорійки, які ти виссав з пальця, сприйматимуться щонайменше з поблажливою усмішкою.
— Побачимо. Принаймні я зроблю те, що вважаю своїм обов’язком.
— Дурню! — вигукнув Джонсон підводячись. — Ти справді думаєш, що я дозволю розголошувати ці казочки?
— Нічого не вдієш, Пауль, — відповів Шель спокійно. — На твоїй совісті уже два вбивства. Ти не маєш права безкарно знищувати людей, користуючись законом сильнішого. Ми живемо не в джунглях…
— Ми живемо в джунглях дикіших, ніж ти гадаєш. Для мрійників тут немає місця. Тільки сильні, безпощадні й жорстокі мають право на життя. — Голос його став хрипкий, очі звузилися до щілинок, майже зовсім ховалися в сітці глибоких зморщок. — Ти — наївний і простодушний. Належиш до тієї ж категорії, що й Леон… — Слова Джонсона перейшли в злий, гострий шепіт.
Настала хвилина тиші. Кароліна неспокійно поворухнулася. Тихий шелест привернув увагу Джонсона. Він різко обернувся. І в цю мить жінка зайшла до кімнати.
— Прошу пробачення, що так пізно повертаюся, — мовила ненатурально голосно.
Джонсон підозріливо зиркнув на неї.
— Ах, це ти!
Штучно усміхаючись, Кароліна підійшли до Шеля й почала стягувати рукавичку.
— Добрий вечір, — вона подала йому руку. — Мені треба було уладнати кілька справ, я не думала, що ви прийдете так рано.
— Нічого, — сказав Шель, опановуючи собою. — Ми говорили про цікаві речі, — зиркнувши через плече, він помітив, як Джонсон нервово пригладжує волосся.
— Напевно, знову сиділи в своєму підвалі? — Кароліна обернулася. — Чому в тебе така кисла міна, старий? Хочеш їсти, га? Піду приготую вечерю. Ви, звичайно, повечеряєте з нами?
— На жаль, не можу. Дуже стомився. Не гнівайтесь, прошу.
— Останні дні були для всіх нас надто виснажливі, — підтакнув Джонсон, намагаючись говорити звичайним голосом. — Не затримуватиму тебе, Джоне. Я теж ляжу сьогодні раніше.
Якусь мить вони стояли мовчки один проти одного. Нарешті Шель сказав:
— Отже, на добраніч! До побачення! — і, кивнувши головою, попрямував до дверей.
— Проведи нашого гостя до хвіртки, Кароліно, — велів Джонсон. — Я прийму…
Коли вони проходили через сад, Кароліна прошепотіла:
— Я стояла мов закам’яніла, не знала, що діяти. Що це все означає? Що Пауль зробив?
— Ви не знаєте?
— Скажімо, догадуюся.
— Становище складне. Невідомо, як це закінчиться. Для Пауля можуть виникнути серйозні неприємності.
— Ах! Подумайте краще про себе!
— А що буде, коли… — він завагався.
Вона відгадала його думки.
— До монастиря не піду. Вже багато років батьки кличуть мене до Швейцарії. Охоче поїду і ще охочіше залишуся там.
Дійшли до хвіртки.
— Бажаю вам, щоб усе склалося якнайкраще, — промовив Шель.
— Я дам собі раду.
Журналіст мовчки кивнув головою і вийшов на вулицю. Ступивши кілька кроків, обернувся. Кароліна стояла, спершись руками на хвіртку. Жінка видавалася тендітною і низенькою.
Біля повороту Шель випростався і вдихнув на повні груди свіже повітря. Відчував, як з тіла поволі спадає напруження.
НАЙНЯТИЙ СВІДОК
Ніч. 23 година 45 хвилин. Задушлива темрява огорнула будинки, вулиці й сади. Хмари, що повзли над містом, злилися в сіре, низьке склепіння. Час од часу схоплювався поривчастий вітер, гнув верхівки дерев і жалібно завивав у вітах. В хвилини, коли він завмирав, наставала моторошна тиша.
Шель нерухомо стояв біля вікна. Замислено дивився в темінь садів, прислухався до шурхоту сонного міста. Десь заскреготіли гальма. На околиці міста монотонно гавкав собака.