Трубадури імперії: Російська література і колоніалізм
- Автор: Томпсон Ева
- Год: 2006
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Соломії Павличко «Основи»
- ISBN: 966-500-265-1
- Переводчик: М. Корчинська
- Жанр: История
Электронная книга - «Трубадури імперії: Російська література і колоніалізм». Краткое содержание книги:
Книга буде корисною усім, хто цікавиться літературознавством, політологією та іншими дотичними дисциплінами. Вона стане відкриттям для тих, хто шанує свіжі погляди на, здавалося б, давно знані речі.
Ewa M. Thompson. Imperial knowledge. Russian Literature and Colonialism.
Ева Томпсон — професор-дослідник славістичних студій університету Райс (США). Авторка п’яти книг та багатьох наукових статей. Її книга «Російський формалізм та новий англо-американський критицизм» (1971) — перший порівняльний аналіз двох критичних течій XX століття. Дослідження «Зрозуміти Росію: святий блазень у російській культурі» (1987) дає ключ до розуміння особливостей культури Росії. Після публікації англійською мовою книжку було перекладено китайською та видано: спочатку в Гон-Конгу (1995), а потім у Китаї (1998).
«Трубадури імперії: російська література і колоніалізм» було перекладено польською у 2000 році. Її праця «Вітольд Гомбрович» (1979) була видана польською у 2002 році.
Ева Томпсон — головний редактор «Sarmatian Review» — періодичного видання центральної та східноєвропейської тематики.
Місцеве населення у Пушкіна та Лермонтова розсіяне навколо подібно до надокучливих мавп серед ландшафту, що навіює жах. Вони там перебувають для того, щоб дати російським солдатам заняття і зміцнити читацьку солідарність із «Русью». На відміну від пушкінських, у коментарях Лермонтова є певна іронія, і цим вони дещо подібні до стилю Джозефа Конрада. Лермонтов народився в імперії, яка вже могла дозволити собі трохи великодушності. Однак ціла низка зневажливих характеристик, які дають місцевим жителям герої його творів, навіює російським читачам думку, що ці примітивні істоти потребують панування над собою і просять про нього. Все це зв’язують докупи культура і війна, моралізування і поради:
«Там, де похмурий паша мовчки курив серед своїх дружин та безчесних підлітків, там його переможець отримував повідомлення про перемоги своїх генералів, роздавав пашалики, розмовляв про нові романи» 37.
Подібно до творів західних колоніалістів, «Подорож до Арзрума» виявляє нездатність збудити думку, що місцеве населення не обов’язково було злочинним, відмовляючись підкоритися завойовникам. Пушкін зауважує, що кілька разів він вимагав ночівлі й коней у місцевих мешканців, абсолютно не сумніваючись, що вони повинні його обслуговувати саме тому, що російська армія перебуває там, щоб їх підтримати. Він поширив ці вимоги на чиновників і цивільних осіб у містах і селищах, які відвідував, і їх завжди задовольняли. Що місцеве населення могло думати про нього — залишається не сказаним і, найімовірніше, не замислювались над цим і читачі. У класичному імперському описі завойованих земель Пушкін так характеризував Грузію та її народ: «Грузія увійшла під скіпетр імператора Олександра у 1792 р. Грузини — войовничий народ. Вони довели свою сміливість під нашими стягами. Їхні розумові здібності очікують більшої освіченості. Загалом вони веселі та товариські» 38.
Недавно підкорене місто Арзрум не забезпечує достатнього комфорту, щоб задовольнити потреби Пушкіна. Те, Що він бажав отримати, не було легко доступним у крамницях. Це стало приводом для хвастощів: «Не знаю безглуздішого виразу, ніж слова: азійська розкіш… Нині можна сказати: азійська бідність, азійське свинство та ін., але розкіш — це, звичайно, приналежність Європи. В Арзрумі ні за які гроші не можна купити того, що ви знайдете в крамниці з дрібним товаром у першому-ліпшому повітовому містечку Псковської губернії» 39.
Псков був свідомо обраний як приклад; він достатньо близький до імперського Балтійського узбережжя, яке належало до найзаможніших російських ближніх колоній. Приклад Пушкіна приховує стан справ у центрі Росії (так виразно описаний Гоголем приблизно в цей самий час), принагідно подаючи образ Росії як ще однієї рафінованої європейської країни. Такі тексти закарбували в російській пам’яті образ Кавказу як землі, що потребує опіки, а також настроїли росіян так, щоб вони не могли почувати симпатії до цих народів і розуміти їх. Читачі російської літератури були байдужі до проблем, пов’язаних із витратами сил малих народів на захист від російських нападів, сил, які натомість могли б бути використані для розбудови суспільства. Тексти, подібні до «Подорожі…» Пушкіна, зробили свій внесок у формування такої ж байдужості і ворожої зверхності, з якими росіяни в пострадянський період ставилися до смаглявого населення південних регіонів колишнього СРСР, котрі прибували до Москви. Опитування громадської думки, проведені у 1990-х pp., виявили таку ворожість і показали поширеність судження про те, що «чеченська мафія» позбавляє росіян їхньої заслуженої вотчини безпеки 40. Підстави для такого сприймання були закладені зображенням «тубільців» у російській романтичній літературі.
До написання «Подорожі до Арзрума» Пушкіна спонукав французький звіт про іншу колоніальну подорож. Російського письменника підштовхнуло твердження у французькій книзі про подорожі, що він, Пушкін, сатирично зобразив у своїх творах Арзрумський похід. Ніщо не могло бути таким далеким від істини, стверджував поет, і справді, його праця сповнена намаганнями надати позитивного значення російському воєнному насильству. Схоже, що Пушкін не сумнівався щодо моральної законності позбавлення землі тих, хто був слабшим, чи то були кавказці, чи мешканці Центральної Європи, коли територія переходила до росіян чи їхніх союзників (він був проти турецького імперіалізму, писав пристрасні поеми на захист сербів, які були жертвами жадання територій з боку Оттоманської імперії). З усіх знаменитих російських поетів Пушкін був, мабуть, найбільшим шовіністом.