Бесплатная библиотека
Читайте книгу на сайте или телефоне
READ-E-BOOK » Роман, новелла » Приватне життя феномена
Приватне життя феномена - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com

Приватне життя феномена

Электронная книга - «Приватне життя феномена». Краткое содержание книги:

Роман «Приватне життя феномена» є другою книгою «химерної» трилогії Євгена Гуцала про пригоди Хоми Прищепи – надлюдини з колгоспу «Барвінок» (за фахом – «старший куди пошлють») – та інших мешканців села Яблунівки, що та трилогія є визначним явищем української гумористичної літератури. (Перша та третя книги трилогії – романи «Позичений чоловік» і «Парад планет» також викладені на цьому сайті). У цьому творі відомого українського письменника відображений побут сучасного українського села. Життя, характери, проблематика виражені засобами так званої химерної прози, де органічно поєднуються елементи реалізму й фантастики. Роман складається зі смішних небилиць (на кшталт оповідок барона Мюнхгаузена чи капітана Врунгеля), густо насичений українським фольклором (приказками, загадками, уривками з народних пісень тощо) і зокрема дотепно пародіює штампи радянської пропаганди.
1 ... 49 50 51 52 53 54 55 56 57 ... 187
Перейти на страницу:

– Може, й справді краще, бо який із того Наполеона був конюх? А з Хоми – справний конюх, він уже коло тих золотих коників ходитиме і вдень, і вночі. Та й Мартоха доглядатиме...

Так гомоніла Яблунівка про золотих коней, обіцяних мером італійського міста Венеція у подарунок Хомі Прищепі, визнаному найпопулярнішою особою на Хоккайдо, Алясці й Алеутських островах. Усе, як бачимо, складалось якнайкраще, й сам Хома не заперечував проти такого подарунка. Ходив по Яблунівці чепурний, як горщик із квашею, і такий хороший, як свиня в порошу, бо, мабуть, нарадуватись не міг. Але якби ж ви знали, що з Мартохою стало коїтись! Так змарніла на виду й попоганшала, наче їй на обличчі горох молотила чортова дюжина чортів у чортову дюжину ціпів.

І мовчала, наче рот їй замкнено на замок, на шлямбон і на прогонич. Але де ж це бачено, щоб язик Мартошин

сидів, як за тином, коли там у роті така тіснота від бажання виговоритись, що й києм не протиснеш. Отож нарешті замок, шлямбон і прогонич було знято з рота, язик як із цепу зірвався – й ох, моя матінко, став труситись, як мокре щеня, дригоніти, як зимою хорт, носитися за зубами й перед зубами, як баба зі ступою.

Мартоха загадково казала, що дідько не дідько, а тільки людей таких тепер рідко, хоче ошукати її й виставити на посміховисько перед білим світом. Вона ото свого Хому позичала спекулянтці Одарці Дармограїсі за породисту телицю. Знає, що лучче дати, ніж узяти, знає, що подарки люблять оддарки. Якщо в Яблунівці позичала пучку насіння весною, то восени віддавала вінком цибулі, і якщо давала, то очі не драла. А що таке золоті коні з Венеції? Ті золоті коні у Венеції перед усім світом на видноті, і якщо потраплять у Яблунівку, то світ і далі витріщатиметься на них. Хай навіть коло криниці стоятимуть, чи в садку під ясеном, чи коло воріт, а білий світ однаково бачитиме їх! А не звикла ж вона, Мартоха, брати, щоб не віддавати, бо в її звичці взяти личком і віддати ремінцем. Хе, ті вже повмирали, що даром давали, а в Мартохи нема рівноцінного віддарунка. От нема – й край! Щоб отак: венеційський мер їй золотих коней, а вона венеційському мерові четверо золотих корів! А як нема гідного віддарунка, то не обібратися сорому й стида. Але ж, мабуть, той мер венеційський виб’є хвіст об тин, марно не сподіваючись на віддяку. І, либонь, не сам він здогадався подарувати золотих коней, а підказала йому ота французька співачка-горлодерка, в яку Хома закоханий. Підказала, впрохала, вблагала, аби поглумитися з Мартохи, познущатися з її жіночих чеснот, із яких досі ніхто не міг познущатись ні в селі, ні поза селом.

– Якби тій французькій жабі хвоста, була б вона не проста! – гнівалась Мартоха. – Але хай знає, що й півень на своєму смітті гордий, хай знає, що коли сова з’яструбіє, то вище сокола літає!

Наступного дня Яблунівці з «Мессаджеро» чи то з «Оррор», які, звісно, трапляються на районному базарі, довідались іншу новину. А довідались вони про те, що муніципальна рада Венеції запротестувала проти рішення мера подарувати квадригу старовинних золочених коней яблунівському колгоспнику Хомі Прищепі. Мовляв, нехай і надалі охороняють центральний вхід до собору святого Марка, як охороняли й досі. Цим своїм вчинком муніципальна рада Венеції зовсім не применшувала популярність Хоми в сучасному світі, навпаки, на засіданні ради ця популярність одностайно підкреслювалась, проте ж бо державні венеційські уми вболівали за національні мистецькі скарби. Так, останнім часом неоціненні пам’ятки старовини в Італії розкрадались усілякими грабіжницькими групами, підпільними злодійськими синдикатами, що простягали свої руки до прекрасних витворів скульптури, живопису, ювелірних надбань. Крадені шедеври плавом пливли за океан до американських товстосумів, осідаючи в приватних колекціях. І якби не таке скандальне становище з охороною пам’яток старовини та мистецтва, то вшанування Хоми Прищепи квадригою позолочених коней, які колись потішили самолюбство самого Наполеона, можна було б тільки вітати. Муніципальна рада на своєму екстреному засіданні висловила впевненість, що яблунівський колгоспник правильно зрозуміє її рішення, а водночас оголосила Хому Прищепу почесним громадянином Венеції. Так, почесним громадянином Венеції, який будь-коли може приїхати в православне місто, скільки завгодно милуватися квадригою золочених коней біля головного входу собору святого Марка, а також плавати з гондольєром у гондолі по гостинній воді венеційських каналів.

1 ... 49 50 51 52 53 54 55 56 57 ... 187
Перейти на страницу:
0
Сюжет
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Атмосфера
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Главный герой
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Общее впечатление
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
Итоговая оценка: 0.0 из 10 (голосов: 0 / История оценок)