Моряк з «Дианы»
- Автор: Северов Петро
- Год: 1960
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: Ф. Гавриш
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Моряк з «Дианы»». Краткое содержание книги:
Цікавий і багатогранний життєвий шлях Головніна.
В багатьох країнах і морях побував відважний мандрівник, багато різних пригод зазнав він: ще юнаком брав участь у морських баталіях, бився з піратами поблизу берегів Іспанії, тщав на своєму кораблі з англійського полону…
Не можна без хвилювання читати, як підступно, по-розбійницьки, японські самураї захопили в полон Головніна та його супутників з екіпажу корабля «Диана», як мужньо переживали російські моряки роки свого полону…
Книга від початку й до кінця читається з непослабним інтересом. Разом з героями твору переживає їх успіхи та невдачі й читач.
З мічманом Головнін зустрівся на першій же прогулянці в коридорі. Повільно ступаючи поряд з ним до 'і далекого кутка, капітан спитав насторожено й тихо:
— Ви згодні, мічмане, тікати разом зі мною?
Мур витяг шию і здивовано обернувся до Головніна:
— Зволите жартувати, Василю Михайловичу? Куди тікати? На явну загибель? І що ми значимо, двоє чоловік, у цій далекій країні?
— Ні, не двоє, — семеро чоловік. Тікати до моря. Ми захопимо рибальське судно і, користуючись туманом, втечемо або до Татарського берега, або й до самого Охотська. Загибель, звичайно, можлива, але можливий і щасливий кінець…
Мур не відповів. Ідучи поряд з капітаном, він тихенько насвистував якийсь мотив. Видимо, він думав… Головнін терпляче ждав. Різко зупинившись, рвучко підвівши вгору своє ніжне обличчя, Мур промовив насмішкувато й ніби повчально:
— Для пригодницького романа добре… Облиште ці наївні мрії, капітане.
— З якого часу, мічмане, ви стали дозволяти собі цей тон?..
Мур посміхнувся, показавши білі, рівні зуби:
— Та хіба ви самі не розумієте, що, відколи ми опинилися, — до речі, з вашої провини, — в полоні, ви перестали бути капітаном?
— Пригадую, ви дуже хотіли їхати зі мною на острів? Я вельми шкодую, що взяв вас із собою…
— Я теж вельми шкодую за ту годину! — вигукнув Мур. — Коли б тільки міг я подумати… Але годі про це. Ніхто з вами не піде. Це по-перше…
— Зі мною згодні йти Хлєбников, Макаров, Шкаєв. Для них я й тепер капітан… Це — моряки-росіяни.
Мічман капризно поморщився:
— Росіяни! Васильєв та Симонов теж росіяни, але вони не підуть. Щодо мене, то вам, здається, відомо: я не зовсім росіянин. Вірніше: зовсім не росіянин. Я походжу з німецького дворянського роду.
— І… на цій підставі, — глухо спитав Головнін, — ви більше не вважаєте себе офіцером російського флоту?
Мур схаменувся, збагнувши, що зайшов надто далеко:
— Ні, а втім, суть не в подібних підставах, я не бажаю так по-дурному рискувати головою…
На цьому й скінчилась їхня розмова; капітан повернувся до матросів, що грілися в коридорі біля коминка. Тут же був і Хлєбников, — він запитував поглядом, пильним, напруженим і, здавалось, уже розумів відповідь.
— Погана погода, — сказав Головнін. — Дуже ненадійна погода…
Хлєбников зрозумів:
— Але спершу був ніби морозець? Такий дзвінкий морозець з вітерцем…
Капітан задумано дивився в огонь:
— Тільки зрадливий льодок і лишився…
Молодий японець на ім’я Теске, приставлений до полонених, щоб навчався російської мови, цього вечора був особливо балакучий. Губернатор виявляв до нього велике довір’я, і він з цього дуже пишався; а сьогодні його могутній покровитель зробив юнакові особливу ласку: він поплескав Теске по щоці. Тут було чого умліти від захвату. З якою неприхованою заздрістю втупилися в Теске очима всі слуги, помічники й секретарі! Тепер він розповідав про це сміючись, а караульні й начальник тюрми дивилися на нього з відданістю й любов’ю, вважаючи кожне слово Теске винятково розумним і багатозначним.
Мабуть, щось багатозначне Теске вирішив сказати й полоненим. Російською мовою він розмовляв ще погано, але йому допоміг Олексій.
Виявляється, у японців зберігся якийсь папір, написаний Хвостовим. Коли цей хвацький лейтенант заскочив японських браконьєрів у бухті Аніва, він, вигнавши загарбників, доставив найбільш завзятих і важних з-поміж них у Петропавловськ на Камчатці. Наступного, 1807 року по дорозі до Ітурупу він висадив цих промисловців на одному японському острові з листом на ім’я мацмайського губернатора.
Що було написано в посланні Хвостова? Чому на протязі всіх допитів японці й словом не згадали про цей лист? Теске сказав, що й він не знає, який зміст документа, однак він чув, ніби для справи полонених лист мав вирішальне значення…
Вранці, під час прогулянки, Мур сам підбіг до Головніна. Блідий, скуйовджений, з слідами безсонної ночі на обличчі, мічман виглядав пониклим і жалюгідним.
— Простіть мене, Василю Михайловичу… Я одумався. Так, так, я опам’ятався… Тепер я бачу, що ви мали рацію… Тікати і негайно! Вони покладають на нас відповідальність за дії Хвостова… Це — помста за напад Хвостова і Давидова. Отже, доля наша вирішена…
Цей переривчастий голос, рішучість у погляді і вираз обличчя не притупили настороженості й недовір’я, що їх відчував до мічмана Головнін. Однак, не забуваючи про обережність, слід було використати тепер навіть вагання Мура і вирвати з-під його впливу двох матросів.
— Домовтеся з Васильєвим та Симоновим, — сказав Головнін. — І ще одне питання: як бути з Олексієм?