Якщо на землі є пекло…

— Все ясно, — сумно мовив Володя. — Бідолаха Еріх мусить відробляти фон Гольцу за його дружбу.

— Так воно й є, — погодився Карел. — Свою «щедрість» фон Гольц тепер успішно відшкодовує Еріховими картинами.

— Може, сказати йому, щоб не брав тих продуктових подачок?

— Ні, не варто, це нічого не дасть, — заперечив Карел. — Нехай краще вони будуть у добрих стосунках, бо такий жест міг би дорого коштувати Еріху… Як ви, друзі, себе почуваєте?

— Дякуємо, Карел, — відповів Жора. — І відіспалися, й підхарчувалися.

— От і добре, — вдоволено мовив Карел, — сили нам треба берегти…

— Може, Карел, — втрутився Володя в розмову, — нам пора вже братися до справи?

— До якої справи? — здивувався той.

— Ми з Жорою вважаємо, що треба створювати підпільну інтернаціональну антифашистську організацію.

— Це добре, хлопці, що ви так вважаєте. Ось ми з вами— тридцять чоловік. Це і є організація. Тільки ж те, що ми можемо зробити тут, у таборі, ніщо в порівнянні з тим, що могли б зробити на волі. Які завдання ми можемо ставити перед собою, перебуваючи в таборі? Боротьба за життя, організація саботажу і шкідництва на різних ділянках робіт. Оце й усе. А під час війни найголовніше — збройна боротьба з ворогом. Лише таким шляхом можна наблизити перемогу. А для здійснення цього треба спершу вирватися на волю. Той, хто відважиться на це, повинен бути готовим на все: і на подвиг, і на самопожертву.

— Невже ви, Карел, сумніваєтеся в нас?

— Ні, не сумніваюсь. Ми добре придивилися до вас і вирішили, що ви надійні люди, хоч і дуже молоді. Та, врешті, й потрапили ви до нас не випадково, а з паролем наших друзів — чеських комуністів. Карел підвівся, підійшов і сів поміж них, по-батьківськи обійняв обох за плечі. Сказав тихо, майже пошепки: — Будемо разом вириватися звідси. Будемо тікати з табору!