Якщо на землі є пекло…
- Автор: Бойко Вадим
- Серия: Освенцім #2
- Год: 1983
- Язык: украинский
- Год: "Радянський письменник"
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Якщо на землі є пекло…». Краткое содержание книги:
Одного разу Володя після зустрічі з Петром випадково здибав фон Гольца. Той саме кудись поспішав, але, відчувши на собі цікавий погляд, спинився і теж зацікавлено поглянув на Володю. Юнак, задивившись на легендарного мага, спіткнувся, упав і забив коліно. Фон Гольц блискавично підскочив, підвів його і щиро поспівчував:
— Ох, як тобі не повезло, мій хлопчику…
«А й справді, у ньому є щось магічне», — подумав Володя, і йому стало смішно від цієї думки. Посміхнувшись, відповів:
— Навпаки, гер фон Гольц, мені якраз повезло, адже я міг зламати ногу, а відбувся лише синцем. Так що ви помилились.
Гер фон Гольц засміявся, як дитина, задоволена цяцькою. Він турботливо обтрусив з Володиної роби пісок і запитав:
— Так хто ж із нас двох має рацію?
— Обидва. Тому що усі поняття на світі відносні.
— О-о, та ти, я бачу, філософ!
— Кожна людина якоюсь мірою філософ, якщо вона мислить.
— О-о, чудово! А ти не дурник. І непогано володієш німецькою.
— А ви ще краще володієте російською…
— Це схоже на істину, бо я володію російською мовою майже як Пушкін, — пожартував гер фон Гольц і спохопився: — А звідки ти мене знаєш?
— Вас знає увесь табір і вся Європа! — не моргнувши оком, випалив Володя.
Гер фон Гольц здивовано підняв брови, запитав:
— Що ти маєш на увазі?
— Вашу популярність.
— Гм-м. А як до цього ставишся ти?
— Позитивно.
— Приємно це чути, мій хлопчику. Ти де працюєш?
— Де доведеться.
— Хочеш, я влаштую тебе на посаду, де завжди будеш ситий?
— Безмежно вам вдячний, гер фон Гольц, але дозвольте відмовитись від вашої пропозиції.
— Чому?
— Тому що я боюся ситних посад.
Гер фон Гольц знову засміявся:
— З тобою не занудьгуєш. Ну, гаразд, ходімо на хвильку зі мною. Тільки не бійся.
Він повернув до найближчого барака, хоча раніше йшов зовсім в інший бік. Володя серцем відчув, що боятися нема чого. Фон Гольц завів його в кімнату блокового, нічого не кажучи, відкрив, як у себе вдома, шафу, взяв буханець хліба і дав Володі.
— Приємного апетиту — і ніколи не падай! — побажав, зблиснувши своїми чорними і блискучими, як антрацит, очима.
— Дякую.
Ошелешений блоковий тільки провів їх поглядом.
Вони вийшли з барака і розійшлися в різні сторони, не знаючи, що скоро знову зустрінуться, але за інших обставин…
А було це так. Щодня коло цегельних штабелів Володя зустрічався з Петром — приносив йому передачі. Постійні хабарі Шакалу робили свою справу: сигарети діяли безвідмовно. Але одного разу біля штабелів Володю з Петром застукав блоковий кар'єрників Псякрев. Він знавісніло почав бити Володю. Порятунку не було. Юнак уже лежав на землі, заюшений кров'ю, а Псякрев тим часом накинувся на Петра. Тут би він їх і добив, але в цей час, як із-під землі, з'явився фон Гольц і припинив криваву розправу.
— Що сталось, пане блоковий?
— Спіймав на гарячому двох симулянтів! — доповів, відхекуючись, Псякрев.
— Це не симулянти, а мої добрі знайомі. Я ручаюсь за їх добропорядність і прошу ніколи цих двох не карати. А вам порадив би краще відпочити й зібратися на силі, бо сьогодні у нас серйозна гра. Чи ви, може, забули?
— Ні-ні, гер фон Гольц, як я міг забути, буду обов'язково, жду не діждусь вечора! — залебедів Псякрев, бо був уже винний артистові не одну тисячу марок.
— От і чудово. Тільки спершу гарненько виспіться, щоб краще працювала голова. А ось вам пачка сигарет — це заспокоює нерви…
Фон Гольц подав йому пачку дорогих сигарет, підняв Володю й Петра, провів їх трохи, демонструючи своє покровительство, і навіть дав свою стерильно чисту, випрасувану хусточку — витирати кров. Несподівано заговорив до хлопців гарною російською мовою:
— Жизнь, держись, сорвёшься — убьёшься. Нужно держаться за жизнь обеими руками, как за гриву, иначе судьба-злодейка может бросить под копыта…