Сніданок на снігу
- Автор: Днистровый Анатолий
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Год: Клуб Сімейного Дозвілля
- ISBN: 978-966-14-6539-7
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Сніданок на снігу». Краткое содержание книги:
Женя замовк і опустив голову. Хорошевському здалося, що малий от-от заплаче.
— Нікого не слухай! У тебе є талант і тобі треба його розвивати! Твої ескізи цьому підтвердження! Правда, ще треба серйозно попрацювати — поставити техніку, навчитись керувати світлом, опанувати простір і форму, навчитися її зображувати. Одним словом — треба постійно малювати і не відступати. Тільки досвід і читання хороших потрібних книг. М-да.
— А які книги треба читати? — загорілися очі в Жені Бублика.
Хорошевський знову почав туди-сюди ходити своїм кабінетом, зупинився перед дерев’яними і запиленими стелажами, почав бігати очима, ритися на них своїми великими руками, перевертати купу мотлоху. Нарешті він витягнув декілька книг: «Муки й радості» Ірвінґа Стоуна та «Мартіна Ідена» Джека Лондона.
— Тобі спершу треба гідні приклади для наслідування. Ось — почитай романи про митців, про те, як їм було важко, але вони не зламалися і не відступили. Відкинь сумніви і витри шмарклі! Ці романи — якраз для твого віку, коли юний митець ще розгублений і йому здається, ніби він найнещасніша людина у цьому світі. Прочитай — і ти зрозумієш, чоловіче, що людям було гірше. Людям було гірше! Чого це ти розкис? Чоловіче, люди не мали що їсти, сиділи в тюрмах, гнили у таборах, пропадали посеред вулиці — і творили! А ти отут розкис. Нема середовища, нема того, нема сього… До лампочки! Чуєте-чуєте, до лампочки! Після цих книг ти сміятимешся над собою і над своїми так званими невдачами.
— Дякую! — захоплено сказав Женя і взяв запилені книги. Він охайно повитирав долонею з них пилюку, почав гортати, але Хорошевський сказав, щоб дивився і читав їх удома. Він усміхнувся і додав, що ті мавпи, з якими доводиться жити, після прочитання цих книг будуть здаватися наївними смішними комашками. Женя Бублик не зрозумів. Як це можуть його знайомі і друзі після книжок стати комашками.
У кабінет обережно постукали, з-за дверей виринула голова дружини Хорошевського, вона сказала, що на стіл уже накрито, можна сідати вечеряти.
— М-да, — ствердно сказав Микола Григорович і запросив юного художника Женю Бублика до столу.
Вони перейшли у вітальню з ветхими вицвілими шпалерами сіро-жовтого кольору, кімната також була закладена книгами, підрамниками, картинами і всіляким творчим мотлохом. Сіли за стіл без скатертини, на якому стояла здоровенна каструля з черпаком і з якої підіймалася запашна пара. У глибині кімнати, на стосі книжок під стіною, флегматично сиділа миша і мало звертала увагу на присутніх. Женя Бублик здивувався, чому за нею ніхто не ганяється. Микола Григорович Хорошевський запропонував скуштувати його сливівку або калганівку, він вихвалявся, що кращої ніхто не робить у районі, не те що в місті, за старовинними родовими рецептами, не якась бормотуха для алкашів. Женя сконфузився, бо ніколи ще не пив із дорослими: в гуртожитку чи за клубом у селі — це зовсім інше, а тут — із самим викладачем, дарма, що пенсіонером! Микола Григорович важко підвівся з-за столу, мало не перевернувши свою металеву миску, і пішов на кухню, де заворкотів до дружини. Потім він повернувся з купою пляшок, горлечка яких були затиснуті між його величезними пальцями і закриті саморобними паперовими корками. Він поставив цю батарею повних пляшок на стіл біля каструлі і сказав «ось». Тим часом його дружина, згорблена старша жіночка, принесла на тарілці грубо нарізаний хліб.
— Ось бачите, Ніно Іванівно, — пожвавішав Микола Григорович, — юний талант, художник, митець, але… от досада, бідака не має однодумців. Та й де їм тут узятися? Торгаші, спекулянти, базарники, перекупники. Хлопчина може збитися і пропасти. М-да. Бачите, який красень! І головне ж — дитя малює! Живе у гуртожитку з неотесаними ідіотами і малює!
— Ой, та бачу, бачу, — бурчала жінка і наливала борщ у металеві тарілки. Вона поставила одну миску перед Женею, а іншу — перед чоловіком.
Женя Бублик кисло дивився на погано помиту ложку, непомітно взяв її зі столу й почав обережно нігтями здирати залишки сухої їжі, але робив це так, щоб не бачив господар. Потім він ложку ретельно витирав об свій светр, витирав ретельно, ніби полірував. Раптом Хорошевський скрикнув і несподівано викинув своєю ложкою велетенський шматок м’яса з тарілки, заляпавши бризками борщу весь стіл і навіть папку ескізів, яку Женя необережно поклав біля своєї миски. Сірий шматок вареного м’яса опинився аж біля батареї під вікном.
— Скільки можна тобі, жінко, казати: я ж харчовий маніяк! Не давай мені багато їсти! Не давай мені м’яса! Ти хочеш, щоб я геть розжирів і перестав думати? Ти хочеш моєї смерті? Скільки тобі казати! Розгодувала мене, як кабана, аж перед людьми і сусідами соромно! Скільки тобі казати?