Хроніки Південного

— А що з твоїми легенями?

— Та нічого. Під час гри на флейті багато дихаєш. Можна бігати, але це трошки нудно, краще дути у флейту.

— Подобається? Дути?

— Спочатку здавалось дивно. Проте на флейті можна відтворити звуки природи. Звучить навіть дуже природно. І мені це подобається, особливо подобаються звуки вітру та води, коли чую під час їзди на коні.

— Ось на цьому? — показую на фотку, де вона на коні.

Її волосся схоже на конячу гриву. І справді, на тій знимці вона виглядала наче дитя природи, мов якась індіанка. Якби підв’язати ще дерев’яну дудку та ремінь, і уперед через поле. А в її очах виблискує та її свобода.

— А ти не просто любиш коней, тобто скакунів, але і їздиш на них? — кажу.

— Час від часу їжджу на станції юних натуралістів, але нема часу через навчання. А ще й музикалка.

І вона знову почала розпливатися в розповідях про коней, які вони сильні, мудрі, добрі, витривалі, вірні, витончені. Такий набір характеристик в одному створінні більше не знайдеш. Я раптом подумав, що й сам хотів би бути таким. Імовірно, що я навіть трошки таким і є. Можливо, таким і має бути справжній регбіст. Та блін, думаю, що тут коїться: я книжку про чайку почитав — мені регбі перед очима, говоримо про коней — мені знов регбі мариться. І що це зі мною? Мабуть, скоро коли буду їсти канапку на сніданок, буде маритися регбі, буду зуби чистити — знов, як регбі…

— Хотів би подивитися, як ти на коні їздиш, — кажу, а в моїй голові такий бардак, що відразу переводжу тему на школу.

Запитую, чому вона вчиться в центрі, туди треба добиратися щоранку, а вона пояснює, що все гаразд, їй так подобається, там у них мотивована компанія, всі думають про майбутнє і куди підуть вчитися. Вона теж хоче вступати до університету, але ще не знає, куди саме. Ну ось, я теж вчусь, профучилище — це фігня, я закінчуватиму дванадцять класів. У всьому світі найкраще живуть люди, які мають освіту і закінчили університети. Такі не пропадуть. І в нас скоро теж так буде.

Я вчився у звичайній середній школі. Середня школа нам підходила — всі там такі посередні. Школа нічим не виділялась і нічим не славилась. Іноді газети писали, що в нас проводять мавпячі дискотеки. Добре вчитися в такій школі було соромно. Там вчитися треба було нормально. Двієчники авторитетами не були, але ті, що вчилися на десятки, — тим паче. В нашій школі навіть справжніх хуліганів не було, а яких-небудь заучок, то й узагалі мови нема. Проте добре грати в регбі ніхто не заважав. А чому-небудь заважали? Наприклад, знайти собі дівчину?