Надруковано в Бейруті
- Автор: Дуейги Жаббур
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Nora-Druk Publisher
- ISBN: 978-966-688-049-2
- Переводчик: Оксана Прохорович
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Надруковано в Бейруті». Краткое содержание книги:
У романі Жаббура Дуейги вміло поєднується захопливий сюжет з історичним тлом і вишуканою іронією, з якою він описує сучасне ліванське суспільство.
Хусейн ас-Садік повернувся і поводився так, ніби був переконаний у їхній згоді. Він вийняв з кишені сторінку, вирвану з каталогу, на якій були назва, характеристики та фото друкарської машини «Гайдельберґ XL 162»:
— Замовте саме цю модель друкарської машини, а ми допоможемо вам з митним збором…
Він запропонував їм фінансову угоду, за якою виписав чек на чотириста тисяч доларів США як внесок у цей проєкт, а родина Карамів мала розпланувати решту величезної суми на рахунку на всі витрати. Коли Абдаллу поранило під час вибуху в Бейруті, усе зупинилося в очікуванні його одужання та доставки нової друкарської машини. Хусейн знову прийшов через півроку. Він довго дивився на рану на обличчі Абдалли, потім попросив розповісти йому в подробицях, що з ним сталося, чому він був там, коли стався вибух, та описати хірургічні операції, які він пройшов. Він упевнився в його тодішньому стані, а потім заговорив про деталі:
— Хто залишається в друкарні вночі?
— Ніхто… крім сторожа.
— Хто він?
— Він з Іраку.
— З Іраку і тут?
— Він чесний. Християнин сирійської церкви. Був змушений виїхати з району Мосула. У нього дружина і син.
Хусейн не був задоволений нічним сторожем:
— Випровадьте його звідси. Ми пришлемо когось надійного і досвідченого, неодруженого, хто живе сам.
— А що ж нам робити з цим бідолахою та його сім’єю?
— Ми не можемо ризикувати.
Вони домовилися, що вдень машина працюватиме так, як і інші машини в друкарні, але один раз на тиждень (на цьому Хусейн наполіг без зайвих пояснень: тільки раз) приходитимуть двоє чоловіків, які працюватимуть за нею вночі, не залишаючи за собою жодних слідів. На це Лутфі його запитав:
— Вони знають «Гайдельберґ»?
— Вони вивчилися працювати на ній у Німеччині, їх спеціально сюди прислали.
Коли ж постало питання про групу, яка працюватиме з боку Карамів, молодший Карам, не вдаючись у пояснення, чим викликав подив у тих, хто його слухав, відповів:
— Ми та майстер Аніс.
Чоловік насторожився знову:
— Хто такий майстер Аніс?
— Аніс аль-Хальвані.
— Звідки він?
— З Бейрута.
— Звідки саме?
— З Басти.
Побоювання Хусейна підтвердилися.
— Якби ми хотіли залучити мусульман до цієї справи, то не прийшли б до вас. У будь-якому разі ви відповідаєте за безпеку місця і секретність роботи.
Карами заспокоїли його:
— Аніс аль-Хальвані виріс із нами, його батько працював у друкарні, так само і його дід. Ми довіряємо йому.
Від самого початку Аніс довів, наскільки корисним він може бути. Спочатку злякався цього проєкту, а потім прийняв його як виконавець, що не відповідає за накази власників друкарні, — так він чинив і в інших справах. Його очі загорілися, коли постало завдання знайти папір, що підійшов би для друку банкнот:
— Дозвольте мені цим зайнятися.
Якось Центральний банк вирішив оновити дизайн банкнот і надрукувати їх у Лівані. Він оголосив торги, які, однак, не зміг відкрити й провести через політичний тиск, погрози та бажання відповідальних осіб ділити між собою наживу, тому це знову було доручено британській компанії «De La Rue». Одна з друкарень у Бейруті була впевнена, що виграє ці торги, а тому поквапилася купити тонни спеціального паперу для друку банкнот, який так і залишився в неї на складі. Аніс згадав, що одразу після того папір почали продавати дешевше, ніж він коштував. Він перевіз папір вантажівкою, спустив свій вантаж в останній підвал, де й заховав у стіні. Серед каменярів було звичаєм робити такі сховки в стінах споруд, які вони будували. Анісу сказали, що у цьому сховку в друкарні зберігалася зброя, це тепер був секрет між ним і Лутфі Карамом, навіть Абдалла не здогадувався про його існування. Так Аніс став відповідальним за цю таємницю. Щоразу, коли приходили двоє нічних працівників, він сам обережно спускався в таємний підвал і брав тільки ту кількість паперу, яка була необхідна.