Кінець світу в Бреслау
- Автор: Краевский Марек
- Язык: украинский
- Год: Факт
- ISBN: 978-966-359-189-6
- Переводчик: Божена Антоняк
- Жанр: Полицейские детективы
Электронная книга - «Кінець світу в Бреслау». Краткое содержание книги:
— Де? — Мокк швидко запинав бурштинові запонки.
— У борделі, — Мюльгауз натягав перед дзеркалом затісного капелюха.
— Якому? — Мокк запихав руки до рукавів пальта, яке тримав Адальберт.
— На Бурґфельд, біля старої каретні, — Мюльгауз відчиняв двері, за ним тягнувся шлейф ароматного диму.
— Як? — Мокк погладив Арґоса й рушив сходами.
— Хтось повісив його головою додолу, — Мюльгауз затупав каблуками черевиків по дерев'яних сходах. — Ногу Ґайссена вбивця запхав у петлю, зроблену зі струни фортепіано, а другий кінець прив’язав до люстри. Коли Ґайссенові кров прилила до голови, злочинець перетяв стегнову артерію. Найімовірніше багнетом. Ґайссен стік кров’ю.
— Де була його шльондра?
— Поруч. Зарізана тим самим багнетом. — Мюльгауз пропустив у дверях якогось лисого чоловіка в пенсне, який кинув на Мокка недоброзичливий погляд. Радник пригадав собі блиск цього пенсне: першого разу, коли він намагався притиснути до стіни свою дружину, яка охоплювала його стегнами, а потім тієї злопам’ятної четвергової ночі, коли зґвалтована Софі в паніці збігала східцями, постукуючи підборами. Тепер пенсне зблискувало затятим безсонням, зневагою й знущанням. Вражений спогадами, Мокк рвучко, зупинився на тротуарі.
— Я мушу розшукати дружину.
Над’їхали сани й зупинилися біля них. Від коня віяло стайнею, від візника — самогонним перегаром. У санях сидів молодик у котелку й курив сигару. Кінь нетерпляче бив копитом по замерзлих снігових брилах.
— Її відшукає інший, — Мюльгауз показав на чоловіка в санях. — Хтось, кого вона не знає.
— Вона всіх знає, — відповів Мокк. — Усіх чоловіків і всіх жінок. Але цього, певне, ні. Не чув, аби вона мала справу з педиками.
Мюльгауз узяв Мокка під лікоть і легенько підштовхнув до саней. Молодик усміхнувся у відповідь на привітання й приклав пальці до крисів котелка, як це заведено у військових. Мокк відсалютував навзаєм.
— Познайомтеся, пане раднику, — мовив Мюльгауз. — Це приватний детектив з Берліна, пан Райнер Кнюфер.
— Ви давно мешкаєте в Берліні? — Мокк простяг руку детективові.
— Від народження, — Кнюфер поспішно потис Моккову правицю й вручив йому свою візитку. — І знаю це місто так само гарно, як і власне помешкання. Я знайду в ньому будь-яку блощицю.
Ніхто не засміявся, окрім самого детектива Кнюфера. Сани рушили. Сніг затріщав під полозами, затріщала Моккова голова, затиснена лещатами похмілля. Коні били копитами в його скроні, а під повіки потрапив сніг, змішаний із сіллю й піском. Незважаючи на шпаркий мороз, радник зняв капелюха й помахав ним перед обличчям, наче віялом. А тоді рвучким рухом схопив Кнюфера за горло.
— Кажеш, знайдеш будь-яку блощицю? — він глянув на Кнюфера свинцевим поглядом. — Сучий сину, моя дружина — не блощиця, що залізла під твої шпалери.
Мюльгауз шарпнув його за плече. Мокк упав на заднє сидіння саней. Кнюфер прокашлявся й викинув недопалок сигари. Стара продавчиня помаранчів, голосно лаючись, почала шукати недопалок між замерзлими фруктами. Мюльгауз притримував Мокка за плече, а Кнюфер байдуже проводжав поглядом собаку, що перебігав Ауґуст-штрасе. Мокк зручно всівся й почав розтирати почервонілі вуха.
— Я знайду вашу дружину, — сухо проказав Кнюфер. — Кажучи про блощицю, я мав на увазі, звісно, власне помешкання, а не Берлін. Прошу вибачення.
— I vice versa,[30] — відповів Мокк. — Які відомості про мою дружину вас цікавлять?
— Будь-які. Найбільше справ, які мені доводиться вести, стосується саме пропаж. — Кнюфер витяг бланк, надрукований на грубому папері. — Я опрацював спеціальну анкету. Деякі запитання інтимні й незручні, але ви повинні на них відповісти хоча б «не знаю». Прошу також дати мені недавнє фото дружини й все це надіслати мені до готелю «Кеніґсгоф» на Клаазен-штрасе до другої години. О чверть на третю зателефонуйте. У мене можуть виникнути до вас якісь додаткові запитання. Номер готелю на звороті візитки. О третій у мене потяг до Берліна.
Сани зупинилися, пропускаючи якусь селянську підводу.
— А зараз — до побачення. — Кнюфер граційно вистрибнув, розігнався, наче хлопчак і ковзаючись, рушив замерзлими калюжами повз тютюнову лавку Шпінґарна на розі будинку, де зазвичай розкладали свій товар вуличні продавці. Зараз замість них там було кілька підлітків у дірявих кашкетах, залатаних светрах і в’язаних рукавичках. Кандидати в злочинці виробляли на ковзанах викрутаси на ковзанці. Кнюфер досяг протилежного боку калюжі й опинився просто коло бляшаної скрині, під якою палав вогонь. Детектив сягнув до кишені пальта, а продавець підняв кришку скрині й дістав з окропу товсту сардельку, яку увіткнув Кнюферові просто в руку.
30
взаємно (лат.).