Хроніка пригод Ґеня Муркоцького. Книга 2
- Автор: Думанська Оксана
- Серия: Хроніка пригод Ґеня Муркоцького #2
- Год: 2012
- Язык: украинский
- Год: ВК «АРС»
- ISBN: 978-966-2739-07-7
- Жанр: Исторические детективы
Электронная книга - «Хроніка пригод Ґеня Муркоцького. Книга 2». Краткое содержание книги:
— Оскаре, це вона! Панна з парку!
— Отямся, хлопче! Подивись, які в неї діяманти! Навіть якщо вона щодня витягуватиме такі повні гаманці, як був у тебе, то не швидко назбирає на коштовності.
— Оскаре, я певен! Навіть якби вона одягла перуку і машкару...
— Дай мені спокій! Якщо тобі так припекло, то простежиш за нею... Після спектаклю! А зараз поглянь і на інших дівчаток — це ти вмієш. Приворожи своїм поглядом, — підкусив Ґеня Гробовецький і поспішив за Беатою до залі.
На якийсь час Ґеньо згубив дівчину з очей і навіть ладен був погодитися з Оскаром, та голівка, причесана якимось дорогим фризієром, виднілася за три ряди попереду.
«Я не можу помилятися, хоч і не дуже добре бачив її через ту вуалетку. Але вона так по-особливому поводить плечима... Коли я її наздогнав і почав розмову... А коли вона прихилилася до мене...» — промовляв подумки Ґеньо, навіть не звертаючи уваги на важкувату тілом Кармен, що вдавала молоду циганку-перемитницю.
В антракті Муркоцький знічев'я потягся за Оскаром та Беатою до столиків з мінеральною водою і знову побачив дівчину: вона пила воду з кришталевої склянки, примруживши очі... І навіть підморгнула Ґеньові!
— Ти все щось вигадаєш, — не вірив Оскар, — панни такого роду не вміють підморгувати, бо їх вчать пристойних манер.
А після антракту перед Ґеньом за три ряди було порожнє місце...
Другого дня у вечірніх газетах усі репортери змагалися у майстерності описати неймовірний трафунок: арештували Лоретту Найман, доньку грошовитого промисловця, яка разом зі своїм спільником Евґеном Муркоцьким грабувала чоловіків, приваблюючи їх своєю наївністю та вродою.
Оскар схопився за голову.
— Усе! Цього ж дня — у Париж! От клята дівка! Ще як опише твої прикмети?!
Поки в поліції не бачили різниці між Евґеном Муркоцьким і Ціпріяном Хвойдманом, до Львова полетіла телєґрама із запитом.
Юрась Маґдебурко вже вкотре подивувався нелогічній поведінці Ґеня: навіщо йому ризиковані грабунки у Відні? Та мусив відповісти, тобто написати про підозри у шахрайстві і вломництві.
18.
еодор Козобродський надіслав свої кінові історії на всі можливі адреси і, не чекаючи на відповідь, засів писати нові. Але був свідомий того, що всі сюжети давно опрацьовані класиками, тож варто їх просто дещо змінити: переставити місцями персонажів, злочинця-чоловіка виправдати, а злочинницю жінку покарати по-середньовічному, з тортурами, невинну жертву зробити винуватою у всіх смертних гріхах, примусити красуню зрадити чудовисько і т. ін.
Він уже не ходив на пораду до Якуба Несамовитського, вважаючи його літературним нездарою. Як не дивно, але в цьому Теодор мав рацію.
Але чуттєве й розумове напруження Козобродського послужило тому, що до нього в помешкання навідалися... примари! І першим прийшов Адам Кендзьорівський. Він явився із кута другого покою, в якому й був обладнаний кабінет, і сів у крісло напроти Теодора.
— Пишеш?
— Пишу, — відповів Теодор. — Жодного дня без рядка!
— Це добре, — схвально хитнув головою Адам.
— А ти там як? — поцікавився Козобродський.
— Добре, потоваришував із адвокатом Альбершулле: він такий цікавий оповідач!
— Не згадуй про нього, друже! То прикрий чоловік — він став на заваді мого чергового наукового відкриття. Ще й намагався мене екзаменувати з латини! Мене — професора університету!
Адам змовчав.
Козобродський шелеснув паперами.
— Хочеш, я тобі прочитаю?
— Ні-ні! — замахав руками Кендзьорівський. — Я ніколи не слухаю і не читаю чужого писання, щоб не спаскудити свого смаку.
Теодор хотів образитися, та згадав, що Адама давно немає на світі, а мертвим хіба щось можна ставити на карб?
— Ти заходиш до Жозефіни? — поцікавився Адам.
— Давно був, вибачай, — спантеличено промовив Козобродський.
— Я тобі наказую прийти до неї і взяти її за жінку!
Голос Кендзьорівського прозвучав важко й зловісно.
— Навіщо? Я... жінки... то не моя стихія.
— Я тебе прошу як друга.
— Це не входило у мої плани... У мене багато творчих задумів...
І тут на спинку крісла, де сидів Адам, оперся адвокат Генріх Альбершулле.
— Пане Козобродський, кожен чоловік має хоч раз в житті одружитися, щоб звідати подружнього щастя. Даремно ви відмовляєте своєму другові у помочі! Він навіть з того світу дбає про дружину, тобто про свою вдову, яка лишилася без підтримки. Я пригадую, як вона прийшла до мене зі своєю бідою. Я їй не відмовив, вона — мені...