1
Сива волосина в мене на чолі майоріла, немов білий стяг, сповіщаючи смерті, що я вже вирушаю в її обійми. Дякую тобі, панотче Ієрохіромандрите, що ти знову впустив мене у свої мармурові володіння. Я нанюхався кокаїну по самісіньку зав’язку. Три тижні вже пхаю свого носа, куди він не влазить, ха-ха-ха! Осіння мжичка розмиває мою душу. Ніяк не втямлю, як діє оце білясте небо: то воно морозить нас, то душить. А я ж сподівався вийти на пенсію й перебратися до Росії! Парафіяни, певне, вже зачекалися, не будемо марнувати твій священний час на мою кокаїнову балаканину. Я хотів перепросити тебе за оті непристойні історії, якими набридав минулого разу, а головне, за те, що ти не здав мене куди слід. Авжеж, розумію твоє обурення. Але таємниця сповіді ще не привід, щоб цілісінький день слухати мою дурнувату маячню. Ботокс гальмує м’язи, а мені й варто було б його впорснути в мізки. Прости мені сімдесят сім разів по сім, тобто п’ятсот тридцять дев’ять разів! Бачу добре, що ти не маєш бажання знову слухати мене, надто ж як взяти до уваги те, що уживав я на зло твою довіру і розбестив її величність Лєну Дойчеву. Перепрошую, звісно, але мені довелося обкласти твою пишну кам’яницю динамітом, напхати вибухівки в ці прегарні колони і надіти пояс шагіда. Буде дуже недобре, якщо мені доведеться натиснути кнопку. Та якщо вже казати про це, то Сталін вже якось знищив цей храм, у 1931 році, а Хрущов навіть побудував на його місці басейн з підігрівом під відкритим небом! Найбільший на світі, пам’ятаєш? Його ще здаля видно було, спробуй не помітити, як здіймаються у небо хмари пари у кружлянні хурделиці, адже та тепла хмара дуже скидалася на атомний гриб… Про таке видовище ліпше тільки згадувати. По суті, кам’яниці не менш ламкі, ніж моє і твоє життя, еге ж? Дивний твій храм, тут і темно, і видно заразом. Люблю я твій холодний пустельний неф, та деколи у ньому так тоскно буває! Подумати лишень, Сталін хотів побудувати на цьому місці велетенський хмарочос, вищий за Емпайр-стейт-білдінг, ото таку ленінську вежу зі статуєю засновника СРСР вгорі, нашого любого Владимира Ілліча Ульянова, з такою самою борідкою, як і в мене оце. Засновник линув би у хмарах, вказуючи шлях одній окремій країні! І Сталін ще хотів, щоб він був вищий од статуї Свободи! Купа навіженців, їй-богу! Шкода буде, як від твого храму залишиться тільки підземний паркінг, де зараз стоїть моє авто. Воно таке мені дороге: це новісінький «порш-каєн» зі шкіряними сидіннями і ДВД на три диски, подарунок мого Любого Нового Росіянина. Змилуйся, не допусти, щоб він став купою брухту під уламками, хоч вони і священні.
