Стрибок у ніщо

— Десята година ранку. Як пізно сьогодні я поснідав! — сказав Стормер, подивившись на свій золотий годинник.

— За годинником Стормер-Сіті, — зауважив Цандер.

— Що ви хочете цим сказати? — спитав Стормер.

— Те, що ваш годинник тепер не відповідатиме земному. Та й на Землі не скрізь однаковий час. В Америці, в Стормер-Сіті, зараз близько десятої години ранку. На протилежній точці земної кулі — десята вечора. В третьому місці — інший час. Земля обертається, ми летимо, яку ж точку Землі ви збираєтесь взяти для визначення часу тут, на ракеті? Все це умовно, відносно. >

— Як же ми визначатимемо дні, години?

— Наш організм звик до зміни дня і ночі, звик відпочивати і не спати. Тому поки що лічитимемо по-земному: дванадцять годин для дня І стільки ж для ночі.

— Доведеться вести наше літочислення з моменту відльоту? — спитав Стормер.

— Цілком правильно. Нам доведеться вести умовний час і літочислення.

Несподівано пролунали вибух і крик кухаря. Цандер кинувся на кухню. Коли він повернувся, Стормер спитав:

— Що сталося?

— У Жака вибухнув герметичний бак, в якому кип’ятили воду. Добре, що в цю мить він вийшов з кухні, інакше його обварило б парою. Доведеться ще раз проінструктувати нашого кока.

— А містер Пінч уже думав, що ми зіткнулися з метеором.

— Імовірність, рівна нулю, — відповів Цандер. — У найгустіших потоках метеорів, наприклад у Леонідах, крупинки розсіяні так, що відстань між ними дорівнює в середньому ста кілометрам. Можна підрахувати, що в середньому ракета повинна мандрувати п’ятсот років, поки зустріне хоч один метеор. Пробачте, але я більше не маю часу розмовляти з вами про це і хотів би поговорити зараз про важливіше.

Всі насторожилися.

— Подорож в ракетному кораблі для пасажира, зрештою, нудна справа, — почав Цандер здалеку. — Все те саме небо і ті самі зорі. Треба чимось заповнити ваш час, інакше він для вас повзтиме надто повільно…

— На це ми не скаржимось. Після гарячки земних справ відпочити навіть конче потрібно, — поспішив відповісти Стормер, подумавши: “Он він куди хилить! Йдеться до трудової повинності. Не для того я витратив мільйони і полетів на цьому кораблі, щоб стати батраком Цандера”.

Догадався і Маршаль.

— У-у м-мене виразка шлунка… Я інвалід.

— А в мене задишка, подагра, склероз серця, — поквапився застрахувати себе ще раз Стормер.

— Думаю, для кожного з вас знайдеться таке діло, яке нізащо не відіб’ється “а вашому здоров’ї, — відповів Цандер. — Адже на Землі з вашими хворобами ви досить інтенсивно працювали. Робота, яку я запропоную вам, буде набагато легша. Вона не потребуватиме ні нервового, ні надто великого розумового напруження. Робота легка навіть для інвалідів.