Голубий пакет
- Автор: Брянцев Георгий Михайлович
- Год: 1958
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: Д. Олександренко
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Голубий пакет». Краткое содержание книги:
— Хто? — скрикнув Готовцев і шарахнувся вбік.
— Свої, Даниле, без паніки, — заспокоїв його знайомий голос Заболотного.
— Степан? — з острахом запитав Готовцев, підступаючи ближче і зазираючи в обличчя.
— Він і є, — спокійно відповів той.
— А це хто? — передчуваючи біду, запитав Готовцев, приглядаючись до супутника Заболотного.
— Теж свій, — незворушно мовив Степан. — Веди нас до себе… Ми з вечора чекаємо тебе і вже набридли Клавці. Вона спати лягла.
— А що сталося? — спитав Готовцев стурбовано.
— Нічого особливого… Треба ніч пересидіти в тебе. Нас троє.
Готовцев оглянувся.
— Що ж, ходімо, — знехотя погодився він і повів двох через прохідний двір до невеликого будинку з ґаночком, що стояв поряд з напівзруйнованим гуртожитком колишнього сільськогосподарського технікуму. Зашумів дощ — лапатий, рясний.
Біля самого ґанку, тримаючи напоготові ключ від дверей, Готовцев побачив третього. Він одійшов від темної стіни і приєднався до них.
Готовцев довго не міг попасти ключем у замкову щілину, так тремтіли в нього руки та нарешті відімкнув.
Першим до хати зайшов Заболотний.
На початку третьої непритомну Туманову привезли в тюрму. Двоє конвоїрів витягли її з арештантської машини і, підхопивши на руки, внесли в коридор.
— Хух! — видихнув один з конвоїрів. — Начебто й невелика пташка, а важка.
— Надворі дощ? — запитав черговий.
— Такий періщить… — відповів конвоїр і, глянувши на нерухому Туманову, зауважив: — Чого доброго, богові душу віддасть. Чудасія, та й годі! Як туди везли, все води просила, а зараз…
Черговий глянув на арештовану. Вона лежала на боку, витягши одну руку, і ніби спала. Спраглі уста її були трохи розтулені. Попід очима лежали густі сині смуги. Сукня, просякнута кров'ю, прилипла до спини.
Черговий попрямував до пожежного крана, зняв брезентовий рукав, витяг його, задер кінець догори і відкрутив вентиль. Вода ринула під стелю. Черговий спрямував сильний струмінь прямо в обличчя арештованої, і вона вмить очуняла. Вода заливала рот, ніс, очі. Дівчина намагалася змінити позу, звелася на руку, але безжальний черговий зайшов з другого боку і робив далі свою справу. Струмінь знову звалив її.
Конвоїри скакали, як діти, і реготали.
— Встати! — лютим голосом гримнув черговий і одвів струмінь убік.
Хапаючись за стіну, Юля встала і зайшлася кашлем. Черговий закрутив кран і, не зібравши шланга, підійшов до дверей камери.
— На місце! — скомандував він.
Але Туманова кашляла до конвульсій, випльовувала воду, що добралася до легенів, і почувала, що ось-ось упаде. Ноги майже не тримали її, і в голові паморочилося.
— На місце! — повторив вартовий.
Відштовхнувшись од стіни, розвідниця ступила раз, вдруге і повільно зійшла східцями вниз, боячись глянути в лице страшному тюремникові. Ледве добравшись до койки, впала на неї і, забувши про біль у спині після побоїв, у ту ж мить заснула мертвим сном.
За невеличким квадратним столом, застеленим старенькою клейонкою, один проти одного сиділи Чорноп'ятов і Готовцев. Заболотний стояв за спиною у Готовцева, Калюжний вартував у кутку.
Посеред столу блимав стеариновий каганець. На стінах ворушилися великі волохаті тіні.
Чорноп'ятов писав. Дивно було бачити, як мускуляста, незграбна на перший погляд рука Чорноп'ятова тримала тоненький хімічний олівець і старанно виводила дрібні букви.
Історія падіння Данила Готовцева була така. Якось уночі взимку сорок першого року Заболотний брав воду з колонки, що стоїть навскіс від його будинку. В цей час десь недалеко пролунав постріл. Час був тривожний, неспокійний. Окупанти вдень і вночі робили обшуки, арешти, облави. Виходити вночі на вулицю без спеціальної перепустки категорично заборонялося. Щоб не вскочити в халепу, Заболотний, не встигши набрати води, побіг додому. Але напівдорозі почув свистки патрулів, якісь крики і побачив чоловіка, що тікав.
Заболотний швидко, наскільки можна було з відрами, шмигнув у подвір'я і хотів замкнути хвіртку, але захеканий чоловік гукнув його:
— Степане!
— Данило!
Лише тепер вони розгледіли один одного. Це був Готовцев.