Історія польсько-українських конфліктів т.2
- Автор: Сивицкий Николай
- Серия: Історія польсько-українських конфліктів #2
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: ім. Олени Телыги
- ISBN: 966-7601-56-0
- Переводчик: Петренко Є
- Жанр: История
Электронная книга - «Історія польсько-українських конфліктів т.2». Краткое содержание книги:
Департамент інформації Уповноваженого на Край Уряду РП
Додаток 14
[ВКАЗІВКИ ДЛЯ ПРОПАГАНДИ СЕРЕД ПОЛЯКІВ І УКРАЇНЦІВ]
1. Українці становлять переважну більшість — 10 % — у Східній Галичині й більше 78 % на Волині. Німецька статистика за 1942 р. показала у всій Східній Галичині 21 % поляків, у Львівському окрузі (поза Львовом) 24 %, у Тернопільському 23 %, а на Волині 14,6 %. Згідно з нашим переписом 1931 р. на Волині було 16,6 % поляків.
2. До етнографічних й історичних моментів звертаємось тільки на заході з метою повернення онімечених західних земель. Не можемо одночасно заперечувати прав українців на сході. Через відому позицію Англії й Америки (Атлантична декларація від січня 1941 р.) не можемо ознайомлювати українців, яких у Галичині й під колишньою російською владою на етнічно компактній території проживає 5 мільйонів, з їхніми правами бути співвласниками на цих землях.
3. При затвердженні нашого східного кордону рішенням від 15.3.1923 р. Рада Амбасадорів брала до уваги, що Польща запровадить у Східній Галичині самоврядування, але Польща не виконала ухваленого у зв'язку з цим у 1922 р. закону про введення самоврядування і заснування українського університету. З одного боку, німцям було дозволено освіту, союзи гітлерівської молоді і т.ін., з іншого боку, українські школи замінювались двомовними, а фактично польськими, бо зберігалось тільки викладання української мови. Українських вчителів переводили на Помор'я, закривались українські народні читальні, і при цьому застосовувалась ціла система непотрібних переслідувань, які спричинились до ворожого ставлення українського населення до держави. Не впоралася зі своїми завданнями і преса, яку заполонив ультрапатріотизм, замість згоди збуджуючи ненависть.
4. Польща не може дозволити собі вибух конфлікту з українцями чи збройну окупацію з придушенням повстання, бо це викликало б негайну збройну інтервенцію СРСР і якнайгірше враження на Заході, в Англії й Америці та негативно відбилось би на справі Гданська, Східної Пруссії, Сілезії і Помор'я.
5. Перед Польщею стоїть величезне завдання створити слов'янський вал на заході проти германської повені.
Польща повинна з огляду на природу свого положення і за традицією взяти керівництво цією історичною акцією у свої руки, але Польща не може одночасно бути у стані війни зі слов'янським світом. Навпаки, Польща повинна проявити свою моральну перевагу і готовність до жертв в ім'я великої ідеї — спільної боротьби слов'янських народів. Інакше кермо в цих справах перейде у чеські руки, а Польща матиме втрати.
6. Повернення Східної Пруссії, Гданська і Сілезії, навіть без кордону по Одрі, вимагатиме від нас величезного відпливу польської професійної інтелігенції зі сходу на захід, тому не можемо обмежувати українців у масовій освіті молоді та співпраці в адміністрації і самоврядуванні.
7. Потрібно утворити український університет, а можливо, й інші вищі навчальні заклади, щоб з цієї точки зору українці мали у Польщі те, що вони мають у Радянській Україні, щоб заздалегідь виключити шкідливу пропаганду і змагання за права.
8. Запропоноване вирішення справи лежить у площині великих національних польських традицій: Городельської унії, Гадяцького договору, битви під Хотином у 1621 р., де 35 тисяч козаків підтримало слабкі польські сили проти переважаючих турецьких сил (Вацлав Потоцький. «Хотинська війна»).
Тадеуш Костюшко походив з литовсько-руської родини, Адам Міцкевич за походженням був литовцем.
9. Українці не могли реально розраховувати на утворення незалежного державного організму на такій маленькій території, як Східна Галичина і Волинь, хоча б тому, що цей організм негайно поглинула б Радянська Росія і остаточно ліквідувала незалежність української національної культури.
10. З усіх держав, які володіли українськими землями, — Росія, Румунія і Польща (крім Чехословаччини), — безсумнівно, найбільші можливості розвитку Україні дала Польща попри всі недоліки, яких ми не заперечуємо.
11. Українці мали можливість переконатись, що німецьке «опікунство» загрожує їм повним винищенням усього народу, і тому повинні підтримати Польщу разом з Чехословаччиною в історичному завданні створення слов'янського валу на заході.