Історія польсько-українських конфліктів т.2
- Автор: Сивицкий Николай
- Серия: Історія польсько-українських конфліктів #2
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: ім. Олени Телыги
- ISBN: 966-7601-56-0
- Переводчик: Петренко Є
- Жанр: История
Электронная книга - «Історія польсько-українських конфліктів т.2». Краткое содержание книги:
Додаток 9
[ОУН ДО ПОЛЯКІВ]
Поляки! Спільна доля, яка нас нині об'єднує, і наша боротьба проти загарбників з Берліна і Москви за власні держави вимагають порозуміння двох народів. Народ український завжди готовий до такого порозуміння. Не готуємо ворожих планів стосовно до польського народу і не хочемо ні клаптика польської землі. Визнаємо право кожного народу на самовизначення і на власну державу Наше ставлення до польського народу ґрунтується на приязні й бажанні співпраці.
На жаль, це наше ставлення не хочуть зрозуміти польські імперіалістичні керівники. Вони не визнають права українського народу на власну державу, це вони закликають польські маси до боротьби з українським народом. Вони навіть використовують німецьких окупантів з метою знищення українського народу. Польські Зондердінсти, Баншутце, Лігеншафти, польські фольксдойчі допомагають німцям уярмити український народ. Таким чином вони сприяють зміцненню німців і полегшують тероризування польського населення. Польські боївки на Холмщині, Підляшші, у Галичині, на Волині провокують німців до антиукраїнських дій і стають німецьким знаряддям у боротьбі проти українського народу. Якщо внаслідок цього доходить до взаємних сутичок між українським і польським населенням, то німці із вдоволеним почуттям відповідальності виявляють свій шовінізм і глибоку ненависть до українського народу (? — М. С.). У результаті усе це завдає шкоди обом народам. Тому з цим треба покінчити!
Поляки!
Український народ, який так само, як і ви, бореться за власну державу, прагне злагоди з польським народом і дружнього існування поруч вільної України і Польщі.
Одночасно не допустимо, щоб польські іь періалісти уярмили хоча б частину українських земель. Особливо у нинішній момент не будемо залишати безкарними всякі плани і терористичні акти польських імперіалістів, дії, спрямовані проти життя і майна українських громадян.
Поляки, мешканці Західної України!
Ваші імперіалістичні вожді закликають вас до боротьби з українським народом. Пам'ятайте, що ви живете серед української більшості й тому всякі спроби боротьби з українським народом будуть безрезультатними. Якщо послухаєтесь імперіалістичних підбурювань, це призведе виключно до пролиття вашої крові, бо український народ буде зі всією рішучістю захищати своє право на самовизначення і на власну державу.
Ми не хочемо нікого з вас уярмлювати. На території Української держави залишаться лише ті з вас, хто добровільно виявить бажання залишитись тут.
Ми гарантуємо їм повну свободу, безпеку й однакові права нарівні зі всіма громадянами української національності. Українська держава ніколи не буде уярмлювати свої меншини.
Наші гасла:
Свободу народам і людині!
Хай живе вільна національна держава українського і польського народу на їхніх етнічних територіях!
Хай живе дружба між українським і польським народом!
За спільний фронт боротьби всіх уярмлених народів!
Уярмлені народи, об'єднуйтесь у боротьбі проти імперіалістів!
Смерть окупантам! У липні 1943 р.
ОРГАНІЗАЦІЯ УКРАЇНСЬКИХ НАЦІОНАЛІСТІВ-НЕЗАЛЕЖНИКІВ
[ПОЛІТИЧНІ ПОМИЛКИ]
Поширеним є погляд, що українське (руське) суспільство Східної Малопольщі поділяється на дві чіткі групи, з яких одна — «пасивна селянська опортуністична маса, що шукає власну вигоду, інша — політично активна інтелігенція і напівінтелігенція, яка разом з кліром формує рух усього народу і політичний напрямок його дій». Цей погляд, слушний ще, може, 40 років тому, є, можливо, найбільшим принциповим непорозумінням усіх починань від 1918 р. в українській справі. Він, коротко і стисло, вийнятий живцем зі старої австрійської політики і поширюється рядом абсолютно помилково політично орієнтованих землевласників, які здатні бачити лише плечі свого Гриця, який сидить на козлах брички, і поняття не мають, що відбувається на селі, де і самі мешкають. Це є той самий погляд, який закладено в основу заснування ББВР і Озону, що народні проводирі — це одне, а польський селянин — це свиняче корито, ціна зерна і пан староста. Як цей погляд був помилковим у планах табору Пілсудського, що доводить розвиток внутрішньопольських відносин, так незрівнянно більше помилковим є в оцінці українських відносин.
Не вникаючи у відмінність окремих українських груп, маємо незаперечний факт, що між так званою українською інтелігенцією і українським селянством існує координація діяльності, думок і тісна співпраця, про яку в польському суспільстві нікому і не сниться.