Гобіт, або Мандрівка за Імлисті гори
- Автор: Толкин Джон Рональд Руэл
- Год: 1985
- Язык: украинский
- Год: К.: Веселка
- Переводчик: Олександр Мокровольський
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Гобіт, або Мандрівка за Імлисті гори». Краткое содержание книги:
Хоч було ще не дуже холодно, пробували палити вночі сторожові багаття, та незабаром відмовилися від цього. Вогонь немовби притягав сотні й сотні очей зусібіч, хоча ті створіння, хоч би хто вони були, остерігалися показуватись у світлі несмілих пломінців. До того ж на вогонь летіли тисячі темно-сірих і чорних мотилів, деякі завбільшки з людську долоню; вони били крильцями й дзижчали коло вух. Цього гноми не могли стерпіти — а ще величезних кажанів, чорних, мов капелюх-циліндр. Тож вони перестали палити вогнища й сиділи ночами, дрімаючи посеред неосяжної, моторошної чорноти.
Все це тривало так довго, що здавалося гобіту вічністю. І він був завжди голодний, бо гноми дуже ощадливо витрачали харчі. Але хоч як вони ощаджали, а дні минали за днями, і ліс так само стояв довкола, мов кінця йому не було, і мандрівники почали непокоїтися, їжа колись та мала скінчитись; а втім, їхні припаси вже й почали вичерпуватися. Спробували стріляти в білок і витратили чимало стріл, поки збили одну на стежку. Та коли її засмажили, м'ясо виявилося таким гидким на смак, що полювати білок перестали.
А ще допікала спрага, бо води в них лишалося зовсім небагато, і за весь цей час їм не трапилося ні джерела, ні струмочка. Отакі в мандрівників були справи, коли одного дня вони побачили, що впоперек їхньої стежки тече річка. Із бистрою та дужою течією, але не дуже широка саме в цьому місці, була вона чорна чи такою здавалася в тім мороці. Гаразд, що Беорн попередив їх про ту річку, а то б вони з неї напилися, байдуже про колір води, і наповнили б ті міхи, що спорожніли. А так вони тільки задумались, як переправитися, не намочившись у зачарованій воді. Колись через річку був перекинутий дерев'яний місток, та він підгнив і завалився, і нині лише зламані стовпці стирчали біля берега.
Більбо став навколішки і задивився вперед.
— На тому березі є човен! — вигукнув він.- І чого б йому не бути на цьому боці!
— Як далеко він звідсіля, на твою думку? — спитав Торін, бо всі досі вже знали, що Більбо серед них найзіркіший.
— Зовсім недалеко. Не далі, ніж за дванадцять ярдів[4] звідси.
— Дванадцять ярдів! Я сказав би — щонайменше тридцять, але мої очі вже не ті, що були сто років тому. Таж дванадцять ярдів для нас — однаково, що ціла миля. Нам ані перестрибнути річку, ані спробувати перейти її вбрід чи переплисти.
— Чи може хтось із вас кинути мотузку?
- І що з того? Човен напевне прив'язаний, навіть якби ми зачепили його гаком, у чому я сумніваюся.
— Не думаю, щоб човен був прив'язаний, хоча, звісно, я не можу визначити напевне при цьому світлі. Тільки ж мені здається, що його просто витягли на берег, а берег низький у тому місці, де стежка збігає до води.
— Дорі найдужчий, але Філі наймолодший і досі має найкращий зір, — сказав Торін. — Філі, підійди-но сюди і спробуй побачити човен, про який говорить пан Злоткінс.
Філі здалося, що він бачить човен; тож, коли він добре вгледівся в морок, щоб визначити напрямок, йому подали мотузку. Гноми мали кілька мотузок із собою; до кінця найбільшої прив'язали один із тих великих залізних гаків, якими кріпили свої клунки до ременів на плечах. Філі взяв гак у руку, виважив і кинув через потік. Плюсь! — гак упав У воду.
— Не докинув! — сказав Більбо, вдивляючись уперед. — Ще б зо два фути, і гак упав би на човен.
Спробуй-но ще. Навряд чи ті чари такі сильні, щоб зашкодили тобі, коли ти просто візьмешся за мокру мотузку.
Витягши назад мотузку, Філі все-таки з острахом узяв гак у руки. Цього разу він розмахнувся дужче.
— Спокійно! — застеріг Більбо. — Цього разу ти закинув гак аж у ліс на той бік. Тягни мотузку, та помаленьку!
Філі повільно потяг мотузку до себе, і за хвилину Більбо сказав:
— Обережно! Гак на човні; сподіваймося, що він зачепиться.
Гак зачепився. Мотузка натяглась, але Філі даремно напружувався. На поміч йому прийшов Кілі, а тоді ще Оїн і Глоїн. Вони смикали й смикали, і раптом усі попадали навзнак. Але гобіт був насторожі; він спіймав мотузку і паличкою відбив чорного човника, що шугнув через річку.
— Поможіть! — крикнув він, і Балін ледве встиг схопити човника, якого вже відносила течія.
— Він був таки прив'язаний, — сказав старий гном, дивлячись на огризок каната, що звисав з човника. — Добре потягли, хлопці, та й добре, що наша мотузка виявилась міцніша.
4
Ярд — міра довжини; дорівнює трьом футам, або приблизно 91 см.