Электронная книга - «Щоденник моєї секретарки». Краткое содержание книги:
Він має все — дружину–телеведучу, красуню–коханку, бізнес на бюджетних грошах, впливових друзів та партнерів. Він — типовий представник так званого «бомонду» чи то «еліти». Однак українцям завжди були притаманні природний скепсис та іронія. Саме завдяки цим якостям головний герой роману «Щоденник моєї секретарки» стає діґґером — подорожуючи таємними коридорами влади та грошей, він не забуває фіксувати для нас із вами правдиву картину того, що відбувається там. Але одного разу світ навкруги раптом починає руйнуватися — настає час великого бізнесового та політичного переділу, гаряче літо 2004–го…
— Обісрався?! — продовжував веселитися мій партнер–народний депутат. Гуманоїди за столом взялися слухняно підхихикувати. Авіатори сиділи, немовби й справді обісралися — а й мали від чого.
Це була епічна картина: Пашине вишкірене обличчя, вкрите опіками від Б-52, гостра «троянда» з пляшкового горлечка у руках, зім’яклий, обсипаний склом директор авіакомпанії, його молодий підлеглий–пупсик з квадратними очима та гиденькі посмішки жирних гуманоїдів серед розкішного кабінету заступника голови спостережної ради із м’якими килимами на підлозі, зимовим садом та фантастичним краєвидом на київські дахи, який відкривається з вікна.
Що ж. Обрізку цього саду доведеться‑таки відкласти. Але все‑таки не відмінити — я зроблю для цього все можливе.
— Поїхали в казино! — запропонував Паша, відсміяв–шись.
Гуманоїди одразу заявили, що поспішають до офісу — оформлювати кредит. Гриша, обтрусившись від скла, вчепився до них — як я розумію, не стільки у прагненні отримати гроші під арештований літак, скільки намагаючись втекти подалі від небезпеки. Треба зауважити, він тримався добре, навіть на прощання подякував і потиснув Паші руку.
Я теж зробив спробу втекти, але був упійманий за рукав. Паша зволив гуляти, для цього потрібні компаньйони, а хто може бути кращим компаньйоном, ніж старий товариш та партнер, людина, з якою багато випито і пережито? Тож тут уже, як то кажуть, без варіантів.
«Я не виключаю, що влада піде варіантом державного перевороту» — сказав Ющенко.
Громадське радіо
«Чоловік [Ющенко] зробив заяву — образну, метафорістичну… Висловився як поет, а на Заході цитують і сприймають за чисту монету. Це є технологією дискредитації України», — заявив заступник глави АП — керівник головного аналітичного управління Василь Базів.
Українська Правда
У шкільні бібліотеки Києва надійшла поетична збірка, що прославляє мера Олександра Омельченка й інших діячів української сучасності… Також є вірш, присвячений президентові України Леоніду Кучмі: «Але ж є тверда надія всіх на казковий рай… Щоб збулась мрія — Л. Кучму знову обирай!!!»
Обком
Захопивши з собою двох охоронців та Олеся, який необачно крутився у приймальні та не знайшов способу відмовитися, ми поїхали гуляти до Жорика — у казино «Монте–Карло».
Старий бандит, що тримав колись общак одного з київських угруповань, тепер перетворився на статечного бізнесмена. Власне, це відбулося не з його волі, а клопотом міністра внутрішніх справ Кравченка. Коли той у середині дев’яностих без зайвих слів і судових рішень перестріляв та пересадив усю братву, на поверхню раптом спливли нові герої — касири. Вони не брали безпосередньої участі у бойових операціях, а скромно лічили гроші в общаках і саме тому щасливо уникли міліцейської кулі. «Що охороняєш, те й маєш», — твердив класик, тому після знищення отаманів касири несподівано виявились єдиними розпорядниками бандитського майна. Мало не третина теперішньої бізнесової та політичної еліти — від мерів до олігархів — родом саме звідти, з бандитських касирів. Брешуть навіть, що дехто з них сам замовив своїх отаманів — у колотнечі все одно ніхто розбиратися не буде, а менти тільки подякують.
Але задля справедливості треба зауважити, що подібні історії траплялися і в інших країнах та епохах. Скажімо, відомий персонаж на ім’я Іуда, кажуть, теж був касиром у бригаді апостолів. Тому з висоти нашого теперішнього досвіду варто замислитися: чи заради власне тих легендарних тридцяти срібняків він здав Христа римській прокуратурі? Можливо, справжньою причиною все‑таки була калитка з общаком, що її Іскаріот тримав у руках, залишаючи таємну вечерю? До речі, згадавши про цю калитку один раз, подальшу її долю євангелісти обходять мовчанкою. Чого б це?
А проте в українській версії біблійних подій при бажанні можна навіть знайти сліди своєрідної вищої справедливості. Адже бандитські активи у дев’яності були досить великими, братва володіла багатьма банками, заводами та ринками. Однак бойові отамани навряд чи могли б дати раду цьому майну у ринкових умовах — хоч би через те, що життя їхнє мало чітко визначений циклічний характер: вийшов–погуляв–розкрутився–сів. Таке собі колесо Сансари, за межі якого не може вистрибнути жоден «путьовий» — хіба що за допомоги вправних рук кілера.
