Садівник з Очакова
- Автор: Курков Андрей Юрьевич
- Год: 2012
- Язык: украинский
- Год: Апріорі
- ISBN: 978-617-629-051-3
- Переводчик: Тетяна Наумко
- Жанр: Альтернативная история
Электронная книга - «Садівник з Очакова». Краткое содержание книги:
Для шашличного пікніка вони вибрали невеликий березовий гайок метрах у трьохстах від найближчих будинків. І йти було недалеко, і березові дрова під рукою. Ігор розстелив квадрат клейонки, виклав на нього посуд і відразу взявся розпалювати вогнище.
Колян на правах головного постачальника просто ходив кругами, наспівуючи щось собі під ніс. Раптом він зойкнув, присів навпочіпки і обернувся до Ігора.
— Гей, неси ножик і пакет! — наказав.
Отримавши ніж, Колян зрізав два міцних червоноголовця, поклав їх у пакет і далі так захопився грибним полюванням, що не звертав жодної уваги на свого приятеля, який майстрував над вогнищем невеликий збірний мангальчик.
За часом ніхто не слідкував. Це було непотрібно: програма була зрозумілою і складалася із відпочинку, шашликів і горілки. Утім, «відпочинок» передбачав усе, у тому числі шашлики і горілку, і його закінчення залежало не від стрілок годинника, а від вичерпання життєвих сил учасників. Березові дрова перетворювалися у жар, Колян, заповнивши пакет грибами, повернувся до вогнища і відкрив пляшку «Немирова». Перший тост напрошувався сам собою — «За грибний врожай!» — і виголосив його, звісно, Колян, настрій якого від цього незапланованого успіху ще більше покращився.
Він навіть закусувати відмовився, тільки занюхав першу чарку шматочком хліба. Раптом його погляд хижо втупився в пластикове відерце з маринованим м’ясом, яке він і привіз. Руки самі потягнулися до шампурів, і Колян почав вміло нанизувати на них шматочки свинини.
— Знаєш, мені, щоб вибратися до лісу, треба годину пиляти на метро і маршрутках, а в тебе — все під боком. Треба буде десь тут дачку собі купити!
— А що, нові замовлення є? — поцікавився Ігор.
Колян усміхнувся.
— З’являться! Хороший хакер без роботи не залишиться! Інформація всім потрібна!
Ігор замислився: чи йому потрібна якась подібна інформація? Ні, виявилось, що не потрібна.
— Мені не потрібна, — повідомив він і посміхнувся.
— Бо ти хто? Ти, в принципі, людина без амбіцій. За радянськими мірками — паразит і дармоїд. Для тебе ідеальний спосіб існування — рантьє! Віддавати будь-що в оренду і проциндрювати ці грошики… Тільки для цього треба мати те, що можна здавати в оренду. А в тебе нема! Бо ж для того, щоб придбати квартиру або житло, потрібно крутитися зі швидкістю 5-10 тисяч баксів на місяць. Або ще швидше. Ось для того і потрібна інформація!
— Ну, якщо ти по дружбі знайдеш інформацію, яка підкине мені десять тисяч баксів, скажу велике спасибі! — відбив подачу Ігор, анітрохи не образившись на «паразита і дармоїда». — Я, розумієш, не бізнесмен за своєю природою. Я — шукач скарбів. До речі, від самого дитинства!
— Готовий випити за твій наступний знайдений скарб! — розсміявся Колян і налив у чарки. — Будьмо! За горщик із золотими монетами! Чи ліпше за скриню з діамантами?
— Ліпше за валізу з діамантами і пістолетами! — Ігор підніс свою чарку назустріч чарці Коляна.
Цокнулись і випили. Колян розклав шампури з м’ясом над березовим вугіллям, що пашіло жаром.
Знову, вже укотре, захотілося Ігору розповісти про свої мандри в Очаків 1957 року, але дві чарки були явно недостатньою кількістю, щоб «Остапа понесло». Тим паче, що всі попередні спроби розповісти Коляну про Очаків розбивалися об залізно-крижану іронію приятеля.
Натомість шашлик вийшов чудовим, а це означає — горілки забракло. Пуста пляшка з-під горілки лежала біля вогнища і навіювала сум.
— Я збігаю, — дожовуючи шматок м’яса, запропонував врятувати ситуацію Ігор.
— Збігай, збігай! — погодився Колян. — Батьківщина тобі цього не забуде!
Дорога додому зайняла хвилин десять. Ігор найперше виставив на кухонний стіл розпочату пляшку коньяку. За його спиною рипнули двері.
— Ти повернувся? — запитала мати.
— Ні, нам на пікніку не вистачило… В тебе ж був самогон?
— Подивися під умивальником.
Ігор відчинив дерев’яні дверцята, нахилився. Витягнув дволітровий слоїк самогону. Роззирнувся, шукаючи меншу тару.
— Візьми півлітровий, — підказала мати, вказуючи рукою на сумку із запасом чистих банок для консервування.
— Це якось неестетично, — заперечив Ігор. — Були ж десь пляшки з-під пива!
— Я віднесла їх в сарай.
Ігор вийшов з будинку, заглянув у сарай — Степана не було. Взяв пусту пляшку і повернувся на кухню. Перелив у неї самогон, закоркував винним корком. І раптом в його голові визрів план: він пожартує з Коляна і, можливо, змусить його повірити в реальність Очакова 1957 року! Ігор зайшов до себе в кімнату, переодягнувся в міліцейську форму, підперезався ременем і вклав у кобуру пістолет. Потім прихопив з кухонного столу пляшку і вийшов.