Викрадачі

Кейт поставила філіжанку, окільцьовану візерунком з ягід ожини, на стіл біля себе і розвела руками, немов прохаючи в мене дозволу трохи помовчати. Я кивнув і одразу розслабився; чи дійсно на її очах заблищали сльози?

— Давайте зробимо перерву, — запропонувала вона, хоча, як на мене, то розповідь і без того перервалась. Тільки сподівався, що Кейт все ж не припинить її остаточно. — Хочете поглянути на студію Роберта?

— А він багато працював удома? — цим запитанням я намагався приховати своє палке бажання погодитися на пропозицію.

— Так, він працював і вдома, і в коледжі, хоча на роботі, зрозуміло, більше.

На другому поверсі, прямо над передпокоєм, була невеличка бібліотека, заслана побляклим килимом, вікна виходили на просторий лужок. Знов романи, збірки оповідань, енциклопедії. В одному кінці приміщення стояв стіл з приладдям для малювання, олівцями у високій склянці, розкритим великим зошитом — здається, хтось зробив начерк вікна. Можливо, нарешті бодай це залишилося від Роберта в його будинку? Але Кейт вже перехопила мій погляд.

— Тут я працюю, — лаконічно пояснила вона.

— Ви, напевно, багато читаєте, — насмілився зауважити я.

— Дійсно. Роберт, наприклад, завжди казав, що я витрачаю на читання надто багато часу. А більшість цих книжок належала ще моїм батькам.

Виходить, і книжки ці — її, а не його. Я помітив двері, що вели до кількох кімнат — деякі зачинені, інші ж відчинені, крізь них можна бачити акуратно прибрані ліжка. В одній з кімнат я врешті побачив дитячі іграшки, розкидані пустотливо по підлозі. Кейт відчинила одну з кімнат і запросила мене ввійти.

Тут іще відчувався запах розчинників для олійних фарб, як і запах самих фарб. Подумки я здивувався: як така турботлива хазяйка, якою мені здалася Кейт (охайніша навіть за мою маму), могла терпіти цей запах на другому поверсі, де розташовані спальні? Напевно, їй подобався цей запах, як і мені самому. Ми ввійшли до студії мовчки; щось у цій кімнаті нагадало мені цвинтар. Художник, який працював тут зовсім нещодавно, був живий, але зараз він знаходився далеко звідси, лежав, роздивляючись стелю в палаті психіатричного лікувального центру. Кейт підійшла до великих вікон, закритих складаними віконницями, відчинила їх, і до студії полинуло сонячне світло, за яке Роберт Олівер, напевно, й уподобав саме цю кімнату. Воно заяскріло на стінах, на прибраних до одного кутка полотнах, на довгому столі, на бляшанках з пензлями. І висвітився висувний мольберт з майже закінченою картиною, від погляду на яку в мене перехопило подих.