Тринадцята легенда
- Автор: Сеттерфилд Диана
- Год: 2007
- Язык: украинский
- Год: Клуб Сімейного Дозвілля
- ISBN: 978-966-343-555-8
- Переводчик: Владимир Горбатько
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Тринадцята легенда». Краткое содержание книги:
Допитливій та кмітливій Марґарет доведеться не лише розгадати загадку «тринадцятої легенди», але й зустрітися зі своєю сестрою-близнючкою… яка померла при народженні.
— Але ж ваша літературна кар'єра, ваші романи…
— Коли людина — ніхто, вона починає вигадувати. Вигадувати, аби заповнити порожнечу.
Ми мовчали й дивилися на вогонь. Час від часу міс Вінтер мимовільно потирала свою долоню.
— До речі, стосовно вашого есе про Жуля і Едмона Ландьє, — почала вона трохи згодом.
Я неохоче повернулася до неї.
— Чому саме їх ви обрали за предмет вашого дослідження? Що вас так зацікавило?
Я похитала головою.
— Нічого особливого.
Потім запала тиша. І були тільки непорушні миготливі зорі і потріскування дров у каміні.
Тільки за годину, коли вогонь уже почав гаснути, міс Вінтер озвалася втретє.
— Марґарет, — здається, вона вперше назвала мене на ім'я, — Марґарет, завтра ви поїдете звідси.
— Так.
— Ви ж повернетеся, правда?
У мерехтливому світлі важко було розгледіти вираз її обличчя, важко було судити, що спричинило тремтіння в її голосі — втома чи хвороба; але тієї миті мені здалося, що міс Вінтер боїться. Боїться, що я більше не приїду.
— Так, звичайно. Я неодмінно повернуся.
Наступного ранку Моріс відвіз мене на станцію, і я взяла квиток на поїзд, що прямував на південь.
Альманахи
Де ж іще розпочинати дослідження, як не вдома, у крамниці?
Старі альманахи завжди вабили мене. Ще у дитинстві, відчувши нудьгу, неясний неспокій або страх, я завжди бігла до цих полиць — погортати сторінки з іменами, датами й коментарями. Під обкладинками альманахів спочивали життя давно померлих людей, брутально спресовані у кілька жалюгідних байдужих рядків. Це світ, де чоловіки були баронетами, єпископами та членами парламенту, а жінки — їхніми дружинами й дочками. Але там не йшлося про те, чи полюбляв хтось із них, скажімо, поласувати на сніданок телячими нирками; нічого не говорилося про те, кого вони любили, чого боялися, які істоти ввижалися їм у тінях на стіні, коли вони задмухували свічку і лягали спати… Альманахи не містили жодних особистих відомостей. Що ж тоді зворушувало мене у цих сухих коментарях про життя померлих людей? Тільки те, що вони були людьми, що вони колись жили, а потім помели…
Коли я читала ці альманахи, то відчувала в собі якесь легеньке ворушіння. Це не я ворушилася — це щось ворушилося в мені. Читання пробуджувало ту мою половину, яка вже була по той бік, і вона починала пестити мене.
Ніколи й нікому не пояснювала я, чому альманахи важили для мене так багато; я й не зізнавалася, що вони мені подобалися. Але батько помітив це моє вподобання, і коли на аукціоні виставлялися такі видання, він завжди намагався їх придбати. Тому так і сталося, що всі вельможні небіжчики нашої країни — цілі покоління — тихенько коротали своє потойбічне життя на полицях другого поверху нашої крамниці. І я складала їм компанію.
Саме на другому поверсі, скоцюрбившись на підвіконні, і гортала я зараз аркуші з іменами. І знайшла там діда міс Вінтер, Джорджа Енджелфілда. Він не був ні баронетом, ні священиком, ні членом парламенту. Але тим не менш — ось він, тут, в альманасі. Його родина мала аристократичне коріння, колись у ній з'явився навіть титул, але через кілька поколінь у родині відбувся розкол: титул дістався одним нащадкам, гроші й маєтність — другим. Дід міс Вінтер опинився серед тих, кому дісталися гроші і маєтність. Зазвичай альманахи відслідковували людей із титулами, але кревні зв'язки Енджелфілдів були достатньо близькими, щоб забезпечити й Джорджеві місце в альманасі. Отже, Енджелфілд, Джордж; дата народження; місце проживання — Енджелфілд-хаус в Оксфордширі; одружений з Матильдою Моньє з Реймса, що у Франції; має одного сина, Чарльза. Відслідковуючи особу Джорджа Енджелфілда в альманахах за наступні роки, я знайшла виправлення у виданні, що вийшло десять років по тому: один син, Чарльз, і одна донька, Ізабель. Погортавши ще трохи, я знайшла підтвердження смерті Джорджа Енджелфілда, а серед прізвищ Марш відшукала повідомлення про шлюб Роланда й Ізабель.
На якусь мить мені подумалося: ото треба було мені їхати аж до Йоркширу, щоб вислухати історію міс Вінтер, коли вона завжди була тут, в альманахах, на полицях під моєю кімнатою! Але згодом я відкинула емоції. Що він доводив, цей паперовий слід в історії? Тільки те, що такі люди, як Джордж і Матильда, а також їхні діти Чарльз та Ізабель дійсно існували. Міс Вінтер могла знайти їх так само, як і я — гортаючи альманах. Такі книжки трапляються у кожній бібліотеці Англії. Кожен охочий має змогу з ними ознайомитися. Може, письменниця просто відшукала кілька імен та дат і для власного задоволення прикрасила ці імена вигаданою історією?