![Ніжно відданий Декстер [UK] - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com](/uploads/posts/books/1/2/1/0/nizhno-viddanij-dekster-uk-download.jpg)
Ніжно відданий Декстер [UK]
- Автор: Линдсей Джеффри
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Жанр: Триллеры
Электронная книга - «Ніжно відданий Декстер [UK]». Краткое содержание книги:
З цього положення був один єдиний вихід і ним виявились фізичні вправи. Однак коли я вирішив, що найкраще мені допоможе приємна пробіжка на дистанцію в одну-дві милі, то згадав, що кудись подів свої кросівки. Вони не стояли на своєму звичайному місці біля дверей. У машині їх теж не було. Оскільки це було Маямі, то не можна було виключати і того, що хтось потайки забрався в мій будинок і вкрав їх; вони ж то були дуже хороші, бренду «Нью Баланс». Але я подумав, що більш імовірно було те, що я залишив їх у Рити. А у мене всяка правильна думка втілювалась в негайну дію, тому я добрів до машини і поїхав до будинку Рити.
Дощ давно припинився — він рідко триває більше години — вулиці висохли, і на них вже було, як завжди, повно одержимих думками про вбивство життєрадісних людей. Моїх людей. Каштановий Ford Taurus, з'явившись у мене в хвості на Сансет, слідував за мною на протязі всієї дороги. Я радів, що Доукс повернувся до своєї справи. А то я вже відчував себе трохи покинутим. Як і завжди, він зупинився на протилежному боці вулиці, коли я постукав у двері. Сержант Доукс якраз вимикав мотор, коли Рита відкрила мені двері.
— Оце так, — сказала вона. — Який приємний сюрприз! — вона підняла обличчя для поцілунку.
Я обдарував її, додаючи трохи британського шику, щоб розважити сержанта Доукса.
— Мені важко це казати, — почав я. — але я приїхав за своїми кросівками.
Рита посміхнулась.
— Взагалі-то, я тільки що наділа свої. Як ти дивишся на те, щоб попотіти разом? — а потім відкрила двері ширше для мене.
— Найкраще запрошення з усіх, що я чув за день.
Я знайшов свої кросівки в її гаражі поряд із пральною машиною, разом із шортами і безрукавкою: чистенькі і готові для вживання. Я пішов у ванну кімнату і переодягнувся, акуратно згорнувши і поклавши свій робочий одяг на кришку унітазу. Вже через кілька хвилин ми з Ритою бігли риссю по її кварталу. Коли ми пробігали повз сержанта Доукса, я помахав йому рукою. Ми бігли по її вулиці, після цього звернули направо, де обігнули парк, що знаходився зовсім неподалік від Ритиного дому. Нам уже доводилося бігати цим маршрутом і ми знали, що дистанція становила приблизно три милі, а також уже встигли звикнути до ритму бігу один одного. І ось приблизно через півгодини ми знову стояли біля порога її будинку, спітнілі і готові зустріти виклик, який кидав нам черговий вечір на планеті Земля.
— Якщо не заперечуєш, я прийму душ першою, — вимовила Рита. — Поки ти будеш митися, я приготую вечерю.
— Ніяких заперечень. А я поки посиджу і трохи обсохну.
Рита посміхнулася.
— Я принесу тобі пива.
Через мить вона вручила мені бляшанку, а потім увійшла в будинок, закривши за собою двері. Я сів на східцях і почав потягувати пиво. Кілька останніх днів пронеслися в якомусь дикому тумані, і моє нормальне життя пішло шкереберть настільки, що зараз, сидячи на сходах і попиваючи пиво, я отримував справжнє задоволення від тихих роздумів, в той час як десь Чатскі обробляли на частини. Життя оберталося навколо мене у вигляді численних різаних ран, задушень і розчленувань, але у володіннях Декстера настав час Міллера24. Я підняв бляшанку в мовчазному тості за сержанта Доукса.
З будинку до мене долинув якийсь шум. Спочатку я почув крики, а потім і вереск, немов Рита щойно побачила в своїй ванній Бітлз. Вхідні двері різко відчинилися і з них вискочила Рита, кинулась мені на шию, мало не задушивши. Я впустив пиво і почав заїкатися.
— Що?! Що я накоїв?!
Потім я побачив Астор і Коді, які стояли у дверей і не зводили з мене очей.
— Благаю про пробачення. Клянуся, що ніколи цього більше не зроблю. — додав я, але Рита продовжувала мене душити.
— О, Декстер. — сказала вона та ще й почала плакати.
Астор посміхнулася мені і склала долоньки під підборіддям. Коді просто дивився, зрідка киваючи.
— О, Декстер. — повторила Рита.
— Благаю, — промовив я, безуспішно намагаючись захопити повітря широко відкритим ротом. — Клянуся, що це чиста випадковість, і я зробив це не навмисно. Але що саме я зробив??
— О, Декстер, — в черговий раз вимовила Рита і поклала долоні на мої щоки та подивилася на мене зі сліпучою посмішкою, яку супроводжував потік сліз. — О, ТИ! — сказала вона, але треба признатися, що в той момент я не дуже відчував ким саме я був. — Вибач, все вийшло випадково, — продовжила вона, чмихаючи носом. — Я надіюсь, ти не планував чого-небудь особливого.