Стожар

У туалеті я умилась і поглянула на себе в дзеркало — моє лице було блідим і втомленим. Темне волосся повилазило з коси під час тренування, на сорочці було кілька плям від крові. Під час ранкової розминки я вже забруднила одну сорочку, тож довелось випрати її і повісити сушитись. Навряд чи вона висохла до цього часу — а значить — передягтись я не зможу. Щосеместру нам видавали однаковий одяг в тій самій кількості, а старий викидали. Тож доведеться до кінця дня ходити в куртці, защипнувши її до шиї — Берн терпіти не міг, коли хтось із учнів виглядав неохайно і його не хвилювало, що в нас обмежений гардероб.

Я саме виходила з туалету, коли почула голоси.

— …симпатичні, ти як гадаєш?

— Гадаю, що ти не матимеш часу про це думати. Маїна не виглядає на…

Всевлад замовк на півслові, коли я вийшла в коридор.

— О, ну що я казав. Ця школа сповнена красунь, — мовив з посмішкою Бразд, окинувши мене зацікавленим поглядом. — Не допоможеш нам? Ми трохи заблукали в цих клятих однакових коридорах.

— Куди вам потрібно? — запитала я. Хотілось чимшвидше піти від них і повернутись до тренувального залу. Мене дратував погляд Бразда.

Добре хоч, що Всевлад дивися просто мені в очі, а не оцінював від потилиці до п’ят.

— У західне крило.

— Корпус вчителів?

— Мабуть.

Я трохи повагалась. У голові стояла сцена: я проблукала школою півгодини уроку Маїни і за це вона розмазала мене по стінці. Страх її несхвалення був сильнішим за можливість зіпсувати стосунки з її помічниками в перший же день.

— Це далеко, — мовила я вагаючись.

Хлопці переглянулись.

— А хіба ти не маєш слухатись нас так само, як вчителів? — запитав мене Бразд. Його голос автоматично похолоднішав.

— Ні, якщо я поспішаю на урок Маїни. Спустіться на перший поверх, там ходить більше дарвенхардців, котрийсь обов’язково допоможе. Ідіть коридором, вікна якого виходять на внутрішнє подвір’я і поверніть на сходи, які не будуть гвинтовими, — відповіла я. — Вибачте.

Відчуваючи, як над моєю головою згущуються хмари, я все ж наважилась повернутись і піти. Вже, було, звертала за ріг, як до мене долинув голос Всевлада, який до того мовчав:

— у тебе текла кров з носа?

— Що? — я зупинилась і обернулась до них.

— У тебе текла кров з носа. Скажеш, що довго не зупинялась. Проведи нас у західне крило. Негайно, — його обличчя було нерухомим, він не виглядав ні злим, ні роздратованим. На відміну від Бразда, щоки якого почервоніли від злості.

Всевладів спокій справляв значно сильніше враження.

Я завмерла. В мені боролись усі попередні аргументи і раптова тверезість в оцінці ситуації. Я уважніше подивилась на них. Я знала, що учні Дарвенхарду проходять практику в звичайних школах або на другому, або на третьому році навчання. Ці виглядали старшими. Значить, вони навчаються у Дарвенхарді останній рік. Отже, вони вже майже випускники.