![Львів. Кава. Любов [збірка] - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com](/uploads/posts/books/6/7/5/2/lviv-kava-lyubov-zbirka-download.jpg)
Львів. Кава. Любов [збірка]
- Автор: Вдовиченко Галина Константиновна, Белимова Татьяна Валерьевна
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Клуб семейного досуга
- ISBN: 978-617-12-0353-2
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Львів. Кава. Любов [збірка]». Краткое содержание книги:
Ухопив конверт і обережно розкрив його, витягнув величеньке кольорове фото, та так із ним у руках і завмер. Зі світлини на мене дивилася зеленоока креолка в розкішній сукні і з багатим намистом на шиї.
Мій друг сидів напроти й зацікавлено позирав на мене. У погляді не було нічого, проте я знав, що мушу щось сказати. Хоч щось сказати.
– Я не робив цього замовлення, – відрікся, не в змозі відвести погляду від фото.
– Магда?
– Вона не знала про Юліану, – безапеляційно й упевнено.
– Або вдавала, що не знає, – сухо й без інтонації.
Рясний дощ заливає капоти авто, лунко вдаряється об залізо, асфальт і розсипається навсібіч величенькими водяними коронами. Вулиці помалу перетворюються на своєрідні мутні ріки з відблисками барвистих кольорів, що щедро ллються з вітрин і вивісок. Нічне місто приймає дощ.
Тут, у кав’ярні, сухо й затишно. Ця місцина – одна з нових, ще не багата на відвідувачів. Стіни – імітація цегляної кладки, позаду мене – великий увімкнений екран, навколо – трохи декоративних свічок на столах і поличках, світло, як і годиться, вимкнене. Я граю на скрипці, а на екрані поволі з’являються рядки моїх віршів:
Час від часу озираюся, стежу за словами, що зринають нізвідки, але здебільшого прочитую рядки в пам’яті й угадую, де варто зробити паузу чи навпаки – пришвидшити гру. Сьогодні я – віртуоз…
Іноді підглядаю за гостями свого творчого вечора, пробую вловити настрій, вдивляюся у вираз облич. Хм… Майже не перемовляються, дивляться на мене й на екран.
Мабуть, таки читають… Екран цього вечора – мій своєрідний голос, а музика скрипки лиш супроводжує мою поезію.
Так дивно. Усміхаюся від спогаду про те, як Олександр умовляв мене відважитися на цей експеримент. Довго вмовляв. А я не погоджувалася, боялася, що видасть Олегу і той прийде послухати мою гру. Чи хотіла б я, щоб він прийшов? Не знаю…
Сашко мені наче й не надто близька людина. У нього прекрасна дівчина, і вони щасливі разом. А мені він хіба приятель. Усе це була його ідея: і записи на екрані, і скрипка. А відвідувачам, здається, подобається…
Я мешкаю за містом у гарному котеджі, заможні господарі котрого виїхали за кордон. Є в їхніх планах іноді навідуватися додому. Дім гарний, наповнений творами мистецтва, тож ніяк не можна було залишити його без догляду, адже починалася зима й помешкання потрібно опалювати, щоб не панувала сирість. Через терміновість господарі вирішили, що моя німота не є надто великою вадою. Мені потрібна була робота, бо від замовлення для «Леополісу» я відмовилась, а гра на вулицях міста при морозі й вітрі – річ досить дошкульна й невдячна. Так, і гобелени я більше ніколи не виготовлятиму, бо навіщо мені ці спогади й біль?
І ось я живу тут, доглядаю за будинком, підливаю вазони, стежу, щоб у помешканні панували тепло й сухість. Отримую непогану платню. Підробляю фрілансом. І все було б добре, але іноді так самотньо, аж десь глибоко в грудях стає боляче. Тоді беру скрипку, смичок, стаю посеред кімнати або виходжу на подвір’я – і починаю грати. Для самої себе, бо мене тут ніхто не чує…
Я рада, що сьогодні моє вміння творити оцінять люди.