Світло Парижа

Батько був довірливою людиною. Він розмовляв зі мною так, наче я була дорослою, і коли я мала неприємності, спочатку бігла до нього, ми разом шукали рішення, потім він давав мені кілька льодяників з банки, що стояла в нього на столі, проводжав до дверей і відправляв бавитися далі.

Кілька разів я відкривала й закривала рот. — Це складно. — Я не могла їй сказати, що ми з Філіпом страждаємо, що він загрожував мені розлученням і хоча забрав свої слова назад, я була напівпереконана, що це не така вже й погана думка. Я не знала, що вона мені відповість. Ми з матір'ю ніколи не були чесними одна з одною.

— Одруження, знаєш, важка справа, — промовила вона, і голос у неї був як ніколи сентиментальний. Мати могла шпиняти мене, колоти, критикувати все, що я роблю, перелічувати мої недоліки, але перш за все вона була моєю матір'ю, і це означало, що в мені горить полум'я на честь того, що іноді вона дивилась на мене не як на щось таке, що треба виправити. Серце трохи відтануло, можливо, я змогла б їй розповісти. Фактично, ми могли би про це порозмовляти, і вона могла б мені допомогти осягнути це.

— Знаю, що це важко. Але подумала, що може бути легше, насамперед коли одружишся з властивим чоловіком.

— Знаю, що ви знайдете рішення, — сказала вона, і на її обличчі з'явилася згладжена штучна посмішка, і маленька надія, яку я плекала в серці, спалахнула і вмерла. Не буде голівудського кінця, де ми обіймемося, плакатимемо, а на задньому плані лунатиме пісня, що викликає найкращі почуття. У реальному житті такого не буває. Принаймні у моєму. Може, ми з Філіпом знайдемо рішення. Може, зрештою, я пристосуюсь до нього. У моїй родині ніхто не розлучався. Батьки одружилися не з великого кохання, але прожили життя разом. Я не чула, щоб хтось розлучався. Апокрифічні історії, які доводилося чути, завжди були пов'язані з драматичними обставинами: коханка, секретний рахунок у банку на Кайманових островах, залежність від азартних ігор, алкоголізм. Ніхто не псував собі життя через те, що він просто нещасливий. То чому б я мала це робити?

Я не знала, куди подінуся, якщо піду від Філіпа. Краще, думала, лишитися з ним, спробую стерпіти те, що лишає терези якраз посеред ванної, коли зірвуся і з'їм щось зайве, терпляче носитиму маску ідеальної дружини з вищого суспільства, яку одягла, аби справити на нього враження. Це буде кращим за невпевнене існування, що залишиться мені без нього.

Зрештою, це я вибрала одруження з ним. Це був мій вибір, хоча й не з найкращих міркувань: я стомилася бути самотньою, хотіла, щоб батьки були щасливі, бо життя було подібним до гри величезного оркестру, і я була певна, що одного разу музика змовкне, і всі побачать, що в мене немає партнера.