Гаррi Поттер i фiлософський камiнь

— Троє загоничів, — повторив Гаррі, а Вуд тим часом витяг яскраво-червоного м'яча завбільшки, як футбольний.

— Це — квафел, — пояснював Вуд. — Загоничі кидають квафел один одному і намагаються закинути його в одне з тих кілець, щоб забити гол. За кожен забитий квафел команда дістає десять очок. Розумієш?

— Загоничі кидають квафел в кільця, щоб забити гол, — відповів Гаррі. — То… це щось… як баскетбол на мітлах із шістьма кільцями, так?

— А що таке баскетбол? — здивувався Вуд.

— Е, пусте! — швидко сказав Гаррі.

— Гаразд, слухай далі. У кожній команді є ще воротар. От я — воротар Ґрифіндору. Я маю літати довкола наших кілець і заважати суперникам забити гол.

— Три загоничі, один воротар, — упевнено повторив Гаррі. — І вони грають квафелом. Зрозумів. А навіщо це? — Гаррі показав на три м'ячі, Що лежали в коробці.

— Зараз побачиш, — сказав Вуд. — На. — Він Дав Гаррі невеличку битку, немов для гри у крикет.

— Тепер я покажу, що роблять бладжери, — сказав Вуд. — Оце два бладжери.

Він показав Гаррі два однакові чорні м'ячі, трохи менші від червоного квафела. Гаррі помітив, що вони мовби хотіли вирватися з-під ременів, які притримували їх у коробці.

— Відступи, — попередив Вуд. Тоді нахилився й вивільнив один бладжер.

Чорний м'яч відразу злетів високо вгору, а тоді шугонув просто в Гарріне обличчя. Гаррі, щоб урятувати свого носа, відбив м'яча биткою — м'яч пронісся над їхніми головами, а тоді кинувся на Вуда, який зумів ухилитися і притис його ногою до землі.

— Зрозумів? — захекано мовив Вуд. Він запхнув бладжера, що й далі пручався, до коробки і надійно закріпив його ремінцями. — Бладжери шугають довкола і намагаються збити гравців з їхніх мітел. Ось чому в кожній команді є по два відбивачі. У нашій команді це близнюки Візлі, і їхнє завдання — захищати наших гравців від бладжерів і відбивати їх у бік команди суперників. Запам'ятав?

— Троє загоничів стараються забити гол квафелом; воротар захищає стовпи з кільцями; відбивачі захищають гравців своєї команди від бладжерів, — скоромовкою випалив Гаррі.

— Класно, молодець! — похвалив його Вуд.

— Е-е… а чи було таке, що бладжери когось убили? — мовби між іншим запитав Гаррі.

— У Гоґвортсі — ніколи. Іноді хтось мав поламану щелепу, але нічого страшнішого не траплялося. Ну, а тепер останній член команди — ловець. Це ти. І тобі не треба перейматися ні квафелом, ні бладжерами…

— …хіба що вони проб'ють мені голову.

— Не журися — Візлі чудово дають раду з бладжерами, — вони й самі наче пара живих бладжерів.

Вуд витяг з коробки четвертого, останнього, м'яча. Проти квафела і бладжера він був маленький — десь такий, як великий горіх. Був золотавий і мав невеличкі срібні крильця.