Гаррi Поттер i фiлософський камiнь

— Звичайно, чув, — втрутився раптом Рон. — Я буду його секундантом, а хто твоїм?

Мелфой зміряв очима Креба і Ґойла.

— Креб, — вибрав він. — Опівночі, о'кей? Зустрічаємось у кімнаті трофеїв, її ніколи не замикають.

Коли Мелфой пішов, Гаррі подивився на Рона.

— Що за дуель чарівників? — запитав він. — І що означає бути секундантом?

— Ну, секундант замінює тебе в разі смерті, — недбало відповів Рон, нарешті доїдаючи вже холодний пиріжок. Помітивши, як змінилось обличчя Гаррі, він швиденько додав: — Але, розумієш, помирають тільки під час справжніх дуелей, зі справжніми чарівниками. Ви з Мелфоєм щонайбільше нашлете один на одного іскри. Жоден з вас ще не знає тих чарів, які завдають серйозної шкоди. До того ж я впевнений: він сподівався, що ти відмовишся.

— А що, як я махну паличкою, й нічого не трапиться?

— Тоді викинь її і розтовчи йому носа, — сказав Рон.

— Перепрошую.

Хлопці озирнулися: перед ними стояла Герміона Ґрейнджер.

— Тут можна десь спокійно повечеряти? — обурився Рон.

Зігнорувавши його, Герміона заговорила до Гаррі:

— Я випадково почула вашу розмову з Мелфоєм…

— Боюсь, не випадково, — пробурмотів Рон.

— …Ви не повинні блукати школою вночі. Подумайте про ті очки, які втратить Ґрифіндор, коли вас упіймають, а саме так воно й станеться. З вашого боку це дуже егоїстично.

— Не пхай свого носа до чужого проса! — відрубав Гаррі.

— Чао! — докинув Рон.

Хай там як, але день завершувався не найкраще, думав Гаррі, лежачи з розплющеними очима і прислухаючись, як засинають Дін та Шеймус (Невіл ще не повернувся з лікарні). Рон цілісінький вечір давав йому різні поради, наприклад: "Якщо він спробує прокльони, постарайся ухилитися, бо я не знаю, як їх блокувати". Ймовірність, що їх упіймає Філч або Місіс Норіс, була досить велика, і Гаррі відчував, що спокушає долю, вже вдруге порушуючи сьогодні шкільні правила. Але в пітьмі перед Гаррі постійно бовваніло вишкірене обличчя Мелфоя, тож сьогодні була добра нагода розквитатися з ним віч-на-віч. Її не можна було втрачати.

— Пів на дванадцяту, — прошепотів нарешті Рон. — Час іти.

Хлопці накинули халати, дістали свої чарівні палички й навшпиньки пройшли через кімнату, а тоді пробралися вниз гвинтовими сходами й дісталися ґрифіндорської вітальні. В каміні ще дотлівали жаринки, перетворивши всі крісла на чорні горбаті тіні. Вони вже майже дійшли до отвору за портретом, коли з найближчого до них крісла почувся голос:

— Гаррі, я не вірю, що ти підеш на таке. Замерехтів ліхтарик. У кріслі в рожевому халатику сиділа насуплена Герміона Ґрейнджер.

— Ти ! — люто засичав Рон. — Ану в ліжко!

— Краще б я розповіла твоєму братові, — огризнулася Герміона. — Персі — староста, він би швиденько це припинив.

Гаррі не міг повірити, що можна бути таким надокучливим.