Гаррі Поттер і смертельні реліквії
- Автор: Ролінґ Джоан К.
- Язык: украинский
- Переводчик: Виктор Морозов
- Жанр: Детское фэнтези
Электронная книга - «Гаррі Поттер і смертельні реліквії». Краткое содержание книги:
зараз… усе всередині неприємно пересмикнулося, коли Герміона звільнила Ронову руку вище ліктя — там не було великого шматка тіла, наче його акуратно вирізали ножем.
— Гаррі, швиденько — в моїй торбинці пляшечка з напи сом "Есенція ясенця"…
— Торбинка… зараз…
Гаррі побіг до того місця, де приземлилася Герміона, схопив вишиту бісером сумочку й сягнув у неї рукою. Руки одразу ж почали торкатися різних предметів: він відчув шкіряну оправу книжок, вовняні рукави джемперів, підошви взуття…
— Швидше!
Він знайшов на землі свою чарівну паличку й націлився нею в глибини магічної сумочки.
— Акціо ясенець!
З сумочки вилетіла коричнева пляшечка. Він упіймав її і побіг до Герміони й Рона, чиї очі були тепер напіврозплющені, так що прозирали смужки білків.
— Він знепритомнів, — сказала Герміона, й сама доволі бліда. Вона В5КЄ НС була схожа на Мафальду, хоч у волоссі де— не—де ще проступала сивина. — Витягни корок, Гаррі, бо в мене руки трусяться.
Гаррі витяг з пляшечки корок, і Герміона покропила криваву рану трьома крапельками есенції. Заструменів зеленкуватий дим, а коли він розтав, Гаррі побачив, що кровотеча спинилася. Складалося враження, що рана гоїлася вже кілька днів. Там, де щойно була рвана кривава рана, все затяглося новою шкірою.
— Ого, — здивувався Гаррі.
— Більше нічого не можу зробити, — голос Герміонин тремтів. — Існують замовляння, які негайно поставили б його на ноги, але я боюся їх випробовувати, щоб не наробити ще більшої шкоди… він і так утратив стільки крові…
— Як це він поранився? Тобто, — Гаррі потрусив головою, намагаючись її прочистити, збагнути, що ж саме з ними сталося, — чому ми опинилися тут? Я ж думав, ми вертаємося на площу Ґримо?
Герміона глибоко вдихнула. Здавалося, вона ось—ось розплачеться.
— Гаррі, навряд чи вдасться туди повернутися. —А що таке?
— Коли ми роз'являлися, Якслі встиг мене вхопити, і я не могла від нього відчепитися, бо він дуже сильний і не відпускав мене, поки ми не прибули на площу Ґримо, і тоді… він, мабуть, побачив двері й подумав, що ми там зупинимося, тому послабив хватку, а я зуміла вислизнути з його рук і перенесла нас осюди!
— А де ж тоді він? Стривай… Невже він на площі Ґримо? Він же не зайде?
Очі її заблищали слізьми й вона похилила голову.
— Гаррі, я думаю, що зайде. Я… я змусила його відпустити мене відразливим закляттям, але він уже опинився в полі дії чарів Довіри. Коли помер Дамблдор, ми стали тайнохо— ронцями, тому я, мабуть, зрадила йому таємницю?
Що тут було казати? Гаррі не сумнівався, що так і є. Це був серйозний удар. Якщо Якслі міг зайти в будинок, то їм нізащо не можна туди повертатися. Можливо, він зараз явленням закидає туди інших смертежерів. Хоч який похмурий і гнітючий той будинок, але то був їхній єдиний надійний прихисток, а після того, як Крічер став набагато веселіший і приязніший, вони почувалися там майже як удома. Гаррі відчув напад жалю, що не мав нічого спільного з голодом, уявивши, як ельф—домовик зараз готує біфштекс і пиріг з нирками, а Гаррі, Ронові й Герміоні все це їсти вже не доведеться.
— Гаррі, пробач, мені так прикро!
— Не будь дурна, ти не винна! Власне кажучи, це все моя вина…
Гаррі поліз у кишеню й витяг Дикозорове око. Герміона з жахом відсахнулася.
— Амбриджка вставила його в двері свого кабінету, щоб підглядати за людьми. Я просто не міг його там залишити… тому вони й дізналися, що хтось до них проник.
Герміона не встигла нічого сказати, бо Рон раптом застогнав і розплющив очі. Він і досі був сірого кольору, а обличчя блищало від поту.
— Як ти почуваєшся? — прошепотіла Герміона.
— Паскудно, — прохрипів Рон і зіщулився, помацавши поранену руку. — Де це ми?
— У лісі, де проходив Кубок світу з квідичу, — пояснила Герміона. — Я хотіла щось таке закрите, де можна сховатися…
— …і він перший спав тобі на думку, — договорив за неї Гаррі, окинувши оком безлюдну галявину. Він не міг не згадати, що сталося, коли вони минулого разу явилися на перше місце, що спало Герміоні на думку, і як смертежери вирахували їх за кілька хвилин. Може, то була виманологія? Чи Волдеморт або його поплічники вже знають, куди їх перенесла Герміона?
— Думаєш, треба звідси тікати? — запитав у Гаррі Рон, і Гаррі бачив по його обличчю, що того тривожать схожі думки.
— Я не знаю.
Блідий і спітнілий Рон навіть не пробував сісти — не мав для цього сили. Перспектива нести його на руках аж ніяк не тішила.
— Поки що побудьмо тут, — сказав Гаррі. Герміона з полегшенням скочила на ноги.
— Куди це ти? — поцікавився Рон.
— Якщо ми залишаємося тут, то треба захистити це місце закляттями—оберегами, — відповіла вона, підняла чарівну паличку й почала ходити навколо Гаррі й Рона широкими колами, нашіптуючи заклинання. Гаррі бачив, як замерехтіло повітря — наче Герміона вичакловувала навколо галявини теплий серпанок.
— Сальвіо гексія… Протеґо тоталум… Репелло маґле—тум… Глушиляпю… Гаррі, витягай намет…
— Намет?
— Там, у торбинці!
— А—а, в торбинці… справді, —дійшло до Гаррі.
Тепер він не нишпорив навмання, а відразу скористався замовлянням—викликанням. Намет вискочив грудкуватим згортком полотна, мотузок і жердин. Гаррі впізнав — частково через котячий запах, — що це той самий намет, у якому вони спали на Кубку світу з квідичу.
— Я думав, це намет того типа з міністерства, Перкінса, — зауважив Гаррі, виплутуючи зі шворок кілочки.
— Йому він непотрібний, у нього розгулявся ревматизм, — Герміона виконала чарівною паличкою складну фігуру з восьми рухів, — тож Ронів тато сказав, що я можу його позичити. Еректтю! —вона спрямувала чарівну паличку на безформне полотно, й те одним плавним рухом піднялося вгору, розклалося в повітрі в намет і опустилося прямо перед Гаррі; кілочок вислизнув з його рук, встромився в землю й обмотався шнуром, що підтримував центральну стійку намета.
— Каве інімікум, — завершила захисні процедури Герміона помахом палички до неба. — Зробила все, що могла. Як мінімум, довідаємось, якщо вони наближатимуться, хоч я не гарантую, що це врятує від Вол…
— Не називай це ім'я! — грубо урвав її Рон. Гаррі й Герміона перезирнулися.
— Вибач, — Рон зі стогоном спробував трохи піднятися, щоб їх бачити, — але це звучить наче… заклинання чи щось таке там. Чи не можна казати на нього "Відомо—Хто"?… Будь ласка.
— Дамбддор казав, що боятися імені… — почав було Гаррі.
— Якщо ти не звернув уваги, то мушу нагадати, що називання Відомо—Кого на ім'я Дамбдцорові не дуже допомогло, — огризнувся Рон. — Просто… просто майте до Відомо—Кого хоч трохи пошани, чуєте?
— Пошани? — перепитав Гаррі, але Герміона застережливо на нього зиркнула. Справді, не варто було сперечатися з Роном, коли він ще такий ослаблений.
Гаррі з Герміоною затягай Рона в намет. Інтер'єр був точнісінько такий, як його запам'ятав Гаррі: невеличка квартира з ванною і крихітною кухонькою. Він відсунув старе крісло й поклав Рона на нижнє місце двоповерхового залізного ліжка. Навіть від цього коротенького переміщення Рон ще дужче поблід, тож коли вони його вклали на матрац, він знову заплющив очі й деякий час мовчав.
— Я зварю чаю, — сказала, відсапуючись, Герміона, ви йняла з глибин своєї сумочки чайника з кухлями й пішла на
кухню.
Гаррі гарячий чай допоміг не менше, ніж вогневіскі тієї ночі, коли загинув Дикозор. Він ніби випік рештки страху, що тріпотіли в грудях. Минула хвилина—дві, і Рон порушив тишу.
— Як думаєте, що сталося з Катермолами?
— Вони мали б утекти, — відповіла Герміона, для впевненості стискаючи гарячий кухоль. — Якщо в містера Катермола хоч трохи варить голова, він забрав місіс Катермол "Явленням—пліч—о—пліч" і зараз вони тікають з країни разом з дітьми. їй так порадив Гаррі.
— Чорт, надіюся, вони втекли, —сказав Рон, спираючись на подушки. Чай йому допоміг, обличчя трохи порожевіло. — Хоч у мене було таке відчуття, ніби той Реґ Катермол доволі тупуватий, судячи з того, як усі зі мною розмовляли, коли я під нього маскувався. Боже, хоч би вони встигли… якщо вони через нас потраплять в Азкабан…