Євреї на Україні
- Автор: Шестопал Матвей Михайлович
- Серия: Історія України #1
- Год: 1978
- Язык: украинский
- Год: "Оріяни"
- ISBN: 966-7373-06-1
- Жанр: История
Электронная книга - «Євреї на Україні». Краткое содержание книги:
Добившись громадянських прав, євреї й далі діяли старими методами, зрозумілими в пору утисків, але неприступними за нових умов: широко вдавалися до використання своїх економічних зв’язків, національної і віросповідної спільності, свого становища як міської людності, відносної матеріальної незалежності у поєднанні з випробуваною тактикою ходити манівцями — в обхід законів і моралі суспільства. Завдяки цьому на боці євреїв утворився такий великий запас переваг у життєвій боротьбі, що вони дуже швидко стали обганяти місцеве населення.
Як наслідок в окремих сферах діяльності стали виникати певні невідповідності через непропорційність зайнятих у цих галузях представників єврейського і корінного населення. В Австро-Угорщині, наприклад, “непропорционально представлена была еврейская интеллигенция в свободных профессиях, в частности в столичной журналистике”.294 Віденські літератори, ці “бувалі в бувальцях євреї, які добре знають, де раки зимують”295 (вислів Енгельса з листа до Маркса), заповнили собою австрійську літературу.
Подібна картина спостерігалася і в інших країнах. Ф.Енгельс зазначав, що євреї “випередили” “трохи неповоротких за своєю вдачею” німців “також і в цій галузі”,296 тобто в журналістиці. Пресу, особливо столичну, як засіб інформації і впливу на громадську думку вони прибрали до своїх рук в Англії і Франції.
Це в свою чергу викликало своєрідну “захисну” реакцію у вигляді обмежувальних заходів і навіть антиєврейських настроїв. Ф.Енгельс у листі від 22 липня 1892 р. до Поля Лафарга, зятя К.Маркса, писав: “Я починаю розуміти французький антисемітизм, коли бачу, як ці євреї польського походження з німецькими прізвищами пробираються всюди, привласнюють собі все, скрізь вилізають наперед, аж до того, що створюють громадську думку міста-світоча” (Парижа).297
Подекуди виникали єврейські погроми. Про один із них, що мав місце у Відні під час австро-італійської війни 1859 р., читаємо в Маркса. Якось увечері підпилі солдати, повертаючись у свої казарми, несподівано напали на мешканців єврейського району столиці.
“Вони вибили вікна в будинках деяких із них, інших збили з ніг, у багатьох відрізали бороди, одного нещасного навіть кинули в бочку з дьогтем. До мирних перехожих зверталися із запитанням: “Ви — єврей?” — і в разі ствердної відповіді їх безжально били, голосно вигукуючи: “Нічого, єврея треба відлупцювати”.298
У Росії перша хвиля антиєврейських настроїв прокотилася 1881 р. після вбивства народовольцями царя Олександра ІІ — “визволителя”. Друга хвиля пронеслася напередодні і в ході революції 1905 р. Один із найбрутальніших погромів у царській Росії стався 6–7 квітня 1903 р. в Кишиневі, коли було вбито 45 чол. і понад 400 чол. поранено і покалічено. В 1905 р. жандармський офіцер граф Підгорічані організував єврейський погром у Гомелі. Окремі антиєврейські ексцеси мали місце у Києві, Одесі, Катеринославі.
Одночасно влада вжила проти євреїв ряд обмежувальних заходів законодавчим шляхом. У 1887 р. було введено відсоткову норму при прийомі євреїв до середніх і вищих навчальних закладів, доповнену Положенням від 16 вересня 1908 р. “Про встановлення процентних норм для прийому в навчальні заклади осіб іудейського віросповідання”. Згідно з цим положенням, затвердженим царем, передбачалося, що кількість євреїв не повинна перевищувати 3 % усіх тих, що навчаються в столичних закладах, 5 % тих, що навчаються в навчальних закладах “вне черты еврейской оседлости”, і 10 % — “в черте оседлости”.299
У 1889 р. євреям обмежено доступ в адвокатуру.
Щоб розділити густоту єврейського населення Росії, дозволявся вільний виїзд за межі імперії. Як заявив на початку 80-х років міністр внутрішніх справ граф М.П.Ігнатьєв, “западная граница евреям открыта”.300
Після кишинівських подій, які привернули увагу світової громадськості, тодішній міністр внутрішніх справ Плеве в розмові з єврейськими лідерами в Парижі, а також з російськими рабинами, в порядку пояснення дій уряду, ставив таку альтернативу:
“Заставьте ваших прекратить революцию, я прекращу погромы и начну отменять стеснительные против евреев меры”.301
Такі ж наївні поради давав голова уряду Вітте, коли в 1905 р. його відвідала делегація єврейських діячів на чолі з бароном Гінзбургом. Звернувши увагу на те, що “в последнее время евреи являются деятелями в различных политических партиях и проповедуют самые крайние политические идеи”, Вітте говорив депутації: “Это не ваше дело, предоставьте это русским по крови и по гражданскому положению, не ваше дело нас учить, заботьтесь о себе”.302