Офіцерський корпус Армії УНР (1917—1921) кн. 2
- Автор: Тинченко Ярослав Юрьевич
- Серия: Офіцерський корпус Армії УНР #2
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Темпора
- ISBN: 978-617-569-041-3
- Жанр: История
Электронная книга - «Офіцерський корпус Армії УНР (1917—1921) кн. 2». Краткое содержание книги:
Кілька засідань Вищої Гонорової ради було присвячено винятково аналізу подань на підвищення до генеральських рангів. Протягом 1921 р. ранги генерал-хорунжих дістали такі военачальники:
17.05.1921 — Євген Мешківський (посмертно);
1.08.1921 — Еспер Башинський та Володимир Шепель;
2.08.1921 — Володимир Янченко, Антін Пузицький, Микола Яновський, Олександр Козьма;
3.08.1921 — Володимир Ольшевський, Олекса Алмазов, Василь Сварика, Микола Янчевський, Віталій Гудима; цього дня ранги генерал-поручиків було надано Сергієві Дядюші, Олександрові Михайлову, Антонові Масляному та Павлові Кудрявцеву (посмертно), а також ранг генерал-полковника — Сергієві Дельвігу.
Серед кандидатур полковників, представлених до генеральських рангів, на засіданні Вищої Гонорової ради було відхилено Вяземцева, Васильєва, Клейдера, Ковальського, Копилова, Мазуренка, Масалітинова, Пересаду, Рибицького, Рукіна, Сігарева, Чижевського, Шандрука, Юркевича; із генерал-хорунжих, що претендували на ранг генерал-поручиків, відкинуто Кульжинського, Никонова, Новицького; генерал-поручикові Зелінському відмовлено у підвищення до рангу генерал-полковника{113}.
Трохи пізніше ранги генерал-хорунжих отримали: Євген Білецький, Андрій Вовк, Всеволод Змієнко, Марко Мазуренко, Михайло Пересада, Олександр Пилькевич, Василь Сігарів, Володимир Сікевич, Микола Удовиченко, Олександр Чехович, Павло Шандрук, Олександр Шаповал, Микола Яшниченко; ранги генерал-поручиків: Микола Коваль-Медзвецький, Микола Юнаків.
Однак на тлі цих підвищень забули про деяких видатних українських воєначальників, які, на рівні з Мешківським та Кудрявцевим, заслуговували на посмертне визнання. Насамперед — про командарма Дієвої армії УНР Василя Никифоровича Тютюнника, що так і залишився в історії України воєначальником без персонального українського військового звання.
Військовий міністр В. Петрів, члени Директори, керівники уряду та старшини ДАУНР під час присяги у Кам'янці-Подільському у вересні 1919 року (фото з приватної колекції)
Слід зазначити, що у справі підвищення до наступних військових рангів не обійшлося без суб’єктивізму. Серед 350 полковників та підполковників багатьом було надано нові ранги лише з огляду на їхні капітанські та штабс-капітанські чини російської армії, хоч вони й не відзначилися в армії українській. Разом із тим, деякі старшини, що мали перед українською справою неоціненні заслуги, не отримали нічого. Зокрема, «вічними сотниками» залишилися колишній начальник розвідки штабу Армії УНР Олександр Шпилинський та колишній начальник оперативного відділу військ Директорії та Дієвої армії УНР — Юрій Скорняків. Перший свого часу був штабс-капітаном, другий — капітаном російської армії.
В архіві збереглися клопотання про підвищення до наступних рангів обох старшин. Шпилинський у своєму зверненні писав:
«Будучи в сей час членом перевірочної комісії, мене страшенно здивувала та колосальна кількість проізводств, об’явлених в наказах по “Армії та Флоті”.
Я не маю права не вірити тім старшинам, але, з другого боку, піднімається чисто егоїстичне почуття: “А чому ж я не проізведен в капітани в той час?” Можливо, всі ті старшини були щасливіші, а можливо, вони мали просто негарну смілость написати це. Факт той, що і я представлен в капітани і я не знаю, можливо, моя фортуна слабо тягла мій нагородний лист, і він щойно їздив від штабу до штабу, можливо, що і я проізведен, але будучи захоплений українським рухом не цікавився цим».
Формально Олександрові Шпилинському було відмовлено у підвищенні на підставі того, що 7 вересня 1920 він був присуджений на тиждень гауптвахти «за образу словами та діями» урядовця 1-ї Запорізької дивізії Дем’яна Доценка, а також — «за образу словами та діями» 7 листопада 1920 начальника квартирного відділу комендатури штабу Армії УНР хорунжого Радомського. Надавати Шпилинському черговий ранг заборонив сам Петлюра{114}.
Сповнений обурення лист на ім’я начальника 1-го генерал-квартирмейстерства Генерального штабу УНР генерала Віктора Куща 19 грудня 1922 р. надіслав сотник Юрій Скорняків: