Останній заколот
- Автор: Самбук Ростислав Феодосьевич
- Серия: Ненависть #2
- Год: 1989
- Язык: украинский
- Год: “Радянський письменник”
- ISBN: 5-333-00260-6
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Останній заколот». Краткое содержание книги:
Завгар влаштувався на лавці біля бочки з водою, закурив, випустив дим ніздрями й мовив:
— Є така думка, Даниловичу: довірити тобі гараж. Бо я одержав призначення на “Ленінську кузню”.
— Мене завгаром? — щиро здивувався Яновський. — Ви хочете сказати: на ваше місце?
— Точно, — задоволено всміхнувся Шубравський. — Бо кращої кандидатури нема. Я сам рекомендував тебе голові виконкому.
— Товаришеві Яну? — запитав Яновський, відчувши, що безглуздіше запитання важко вигадати. Та одразу збагнув, що вирвалося воно у нього невипадково: голова губвиконкому мав знати, що в гаражі, нехай простим слюсарем, працює колишній царський полковник. — І як він поставився до цього?
— Дуже просто: згодився.
— І не розпитував про мене?
— Чому ж, попитав, і я дав тобі, Даниловичу, найкращу характеристику.
— Однак і ти не все знаєш про мене…
— Кінчай, Даниловичу, у пас у гаражі до тебе запитань нема. Тобі довіряти можна, надійний ти чоловік, і я це сказав товаришеві Яну. Поручився за тебе.
Яновський відчув, що очі в нього мимоволі зволожилися. Одвернувся, аби Шубравський не помітив, й мовив підкреслено сухо:
— Дякую, тільки я не згоден.
— Як так? — здивувався Шубравський. — Ти єдиний, хто наведе в гаражі порядок.
— Мені в механіках краще.
— Кинь, що завгар, що механік — однаково. Ну, обов’язків у завгара трохи більше — кого й куди з шоферів послати, ну, звіти писати, та що звіти, мужик ти грамотний, бачу, грамотніший за мене, а мене ось у червоні директори висувають, так що й ти справишся…
Олег Данилович тоді припинив розмову, але під час обідньої перерви, коли в конторі нікого не було, подзвонив у губчека Горожанину.
— На дроті Яновський, — доповів.
— Слухаю вас, Олегу Даниловичу.
— Запам’ятали, як мене звуть? — здивувався Яновський.
— На пам’ять не скаржусь. Щось трапилося?
— Мене, товаришу Горожанин, вирішили висунути у завгари. То я хотів…
— Висувають, отже заслужили, — сухо обірвав його Горожанин, і Олегові Даниловичу чомусь здалося, що той уже знає про це.
— Проте з моїм минулим?..
— У нас служать не тільки царські полковники, а й генерали. І непогано служать.
— І ви вважаєте?..
— Вирішувати належить вам. — Горожанин поклав трубку.
Перед кінцем робочого дня Яновського викликали у виконком. Прийняв його неусміхнений і навіть суворий працівник відділу кадрів, який назвався Яковом Гнатовичем Сперкачем. Він розмовляв з Яновським лише кілька хвилин, але дивився так. немов зазирав у душу. Наприкінці, коли Олег Данилович почав розмову про своє минуле, застережливо підвів руку й пояснив: їм усе відомо, й рішення про призначення Яновського погоджене у найвищих інстанціях.
Олег Данилович перетнув Олександрівську й зайшов До парку. Посидів на лавці: вертатися додому під крильце рідної тещі не хотілося, але треба було переодягнутися й помитися. Зітхнув і почав підніматися крутою парковою алеєю, що йшла паралельно Олександрівській. Було спекотно — прошкував повільно, обмірковуючи ситуацію, що склалася. У глибині душі розумів, що призначення завгаром усе ж полоскотано йому самолюбство, хоч, зрештою, аніскілечки не образився б, коли б замість Шубравського призначили когось іншого. Чесно кажучи, не сподівався на таку пропозицію, хоча, звичайно, і знань, і досвіду, і енергії йому б вистачило не тільки для гаража Виходить, у совдепівських керівників є кебета: розуміються на людях і хочуть якомога краще використати їх. Але ж і йому слід тепер працювати ще енергійніше, аби у виконкомі зрозуміли, що не помилились. Проте що означає — енергійніше? Щоб автомобілі менше псувалися й більше їздили. Л досягти цього щодень буде важче — техніка зношується, запчастин нема, кваліфікованих механіків також…
Подумавши про це, Олег Данилович згадав: здається, десь на Подолі живе Гаврило Кулагін, механік роти броньовиків їхньої армії. Чудовий спеціаліст, мабуть, робить запальнички, щоб проіснувати, і слід його знайти. Але як знайти? Либонь, адресного бюро ще нема, отже, треба звернутися до того ж неусміхненого працівника з відділу кадрів. Певно, Кулагіна можна знайти також через Семенка. Прапорщик Семенко теж служив у їхній армії і товаришував з Кулагіним. Семенкові розтрощило правицю, тепер він торгує пивом та цигарками у ларку біля Євбазу, колись Олег Данилович випадково надибав його, і Семенко запрошував до свого кубла — чим-чим, а пивом поласувати в нього завжди можна…