![Ранок дня не визначає [Денят не си личи по заранта - uk] - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com](/uploads/posts/books/2/9/3/5/6/ranok-dnya-ne-viznachae-denyat-ne-si-lichi-po-zaranta-uk-download.jpg)
Ранок дня не визначає [Денят не си личи по заранта - uk]
- Автор: Райнов Богомил
- Серия: Бібліотека "Всесвіту" #2
- Год: 1990
- Язык: украинский
- Год: "Радянський письменник"
- ISBN: 5-333-00454-4
- Переводчик: Юрій Чикирисов
- Жанр: Шпионские детективы
Электронная книга - «Ранок дня не визначає [Денят не си личи по заранта - uk]». Краткое содержание книги:
Вона робить багатозначну паузу й знову підводить на мене очі, в яких уже немає й сліду сп'яніння.
— Ерліх — небезпечна людина.
— Люди небезпечних професій завжди небезпечні, — байдуже кидаю я.
— Ерліх — небезпечна людина, — повторює Сандра.
— Я це зрозумів. Але ви висловлюєтесь дуже загально.
— Немає часу на подробиці. Мабуть, нам треба вже повертати нагору, — каже жінка.
— Чому так швидко? Чи Томас теж небезпечна людина?
— Облиште жарти. І якщо ви не зовсім втратили здоровий глузд, подумайте над тим, що я вам сказала.
— Ви мені таки пошарпали нерви, любий, — заявляє Мод, коли ми, нарешті, опиняємося на вулиці й прямуємо до готелю.
— А ви мене так штовхали, що мало не пошарпали штани.
— Виходить, то ви тільки удавали незворушність, а мені здавалося, що я подаю сигнали якомусь пню…
Вона важко зітхає. Я теж зітхаю, але полегшено. Після задухи й гуркоту дискотеки літня ніч здається мені такою тихою й свіжою.
— Ви мною не задоволені?
— Навпаки, ви перевершили всі мої сподівання! Не розумію тільки, навіщо було перегравати й ставити переговори на грань зриву.
— Навіщо? Бо коли сідають грати, треба або грати, або не грати. Томас не повірив би, що я торговець, коли б я одразу ж прийняв його умови.
— Ви змусили навіть мене повірити в те, що ви торговець.
— Невже ви досі сумнівалися?
— Щиро кажучи, так.
— Те, що ви ставитеся до мене з недовірою, мене не дивує. Але в даному випадку ви виявили недовіру й до Сеймура. Хіба Сеймур не проінформував вас конкретно про те, на що я здатний і на що ні?
— Так, так. Але не будемо копирсатися в минулому, — в голосі Мод звучить легка досада. Ми йдемо, поринувши кожне в свої думки, і наші кроки озиваються луною в порожній вулиці. Добре хоч думки мої беззвучні. Бо коли б дама могла зараз почути їх, гадаю, що з неї відразу злетіла б уся сонливість.
Про що я думаю? Мільйони різних думок. Про те, що Томас зблизька має досить-таки жалюгідний вигляд, що Сандра далеко не байдужа спостерігачка гри, що Ерліх з незрозумілих причин має всі шанси бути усуненим, що хід операції знову не збігається з планами Сеймура, що цю розбіжність він особливо відчує після сюрпризу, який чекає на нього, — моєї несподіваної втечі, що Мод виглядає стомленою, отже, я можу розраховувати на спокійну ніч у своїй кімнаті.
Спокійна ніч? Щойно я подумав про це, як жінка каже:
— Просто вмираю, так хочеться спати. Але за такої ситуації не заснеш. Знаю це з власного досвіду. А як ви, Альбере?
— Я вмираю від туги за вами. Мабуть, ви знаєте й про це.
Власне, я міг би розділити з нею її безсоння, коли б не ця маленька сумка. Адже й після найдовшого безсоння нарешті приходить сон. А що ж це за сон, коли треба одним оком стежити, чи не перевіряє Мод вміст твоєї сумки. Дуже незручна ситуація, та, як каже Томас: якщо дами запрошують…
— Ви були на висоті, Альбере…
— Мені приємно це чути.
— Так, ви справді були на висоті… Та, незважаючи на це, план зірвався.
— На якій стадії?
— Райєн… — бурмоче вона. — На стадії Райєна…
Так, з волі Томаса Райєн справді залишився поза грою. І водночас Сандра намагається відсторонити Ерліха. Що ж тоді залишається? Залишається тільки Томас. Особисто для мене цього цілком досить. Тобто було б досить, якби я мав намір вести далі цю гру, мета якої мені зовсім невідома.
РОЗДІЛ ШОСТИЙ
Не знаю, хто сказав: «Немає нічого кращого за негоду», але треба витримати кілька тижнів спеки, аби переконатися, що це недалеко від істини.
Сьогодні намічається такий же день, як і попередні. З вікна готелю видно знайомий, вже аж набридлий пейзаж — залита сонцем площа й темне громаддя кафедрального собору, що вирізняється на тлі білястого літнього неба. Групки туристів уже купчаться біля церкви й магазинів сувенірів.
У двері настирливо стукають. Це, звичайно, Мод, така приваблива в сірій сукні з великими фіолетовими квітами. Проте я вже по зав'язку ситий Мод, ситий їжею й питвом, безцільним вештанням по ресторанах. Поверніть мені мій старенький «БМВ» і займайтесь своєю справою.
— Вибачайте, Альбере, але за півгодини мене чекатиме Франк, а я маю бігти на іншу зустріч. Добре було б, щоб ви підтримали йому компанію, поки я повернуся. Потім підемо кудись обідати.
Атож. Обідатимемо, базікатимемо вибиратимемо десерти. Справді, сьогодні намічається такий самий день, як і попередні.
— Підтримати компанію? Чому ж ні, люба. Ви ж знаєте, моє хобі — підтримувати комусь компанію!